Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

Повантаживши на кораблі золото, срібло й усілякі коштовності, греки нарешті відпливли від берегів Трої. Та коли вони дісталися протилежного берега Геллеспонту, зненацька їм явилася тінь загиблого Ахілла. «Як могли ви відплисти додому, — обурено запитала тінь, — залишивши на чужій землі мій прах і не принісши жертву на мою честь?» Тоді греки запитали оракула: «Яку жертву вимагає Ахілл?» Оракул відповів: «Поліксена має вирушити за Ахіллом до царства тіней і стати йому там за дружину». Греки згадали, що у разі падіння Трої Ахілл мав взяти собі за дружину одну з дочок царя Пріама — Поліксену. Хоч як молила й благала мати Поліксени, Гекаба, щоб не вбивали її дочку, греки були незворушні: Поліксену принесли в жертву на могилі Ахілла. Сама ж Поліксена радо йшла на цей крок: це визволяло її з довгих років рабства на чужині.

Нарешті греки могли вирушити додому. Проте падіння Трої не принесло їм радості. Чимало героїв так і не дісталися рідних берегів, загинувши в дорозі, а ще деякі загинули одразу після повернення до Греції. Аргоський цар Агамемнон привіз полонянку — віщунку Кассандру, та незабаром і він, і Кассандра загинули від руки Агамемнонової дружини Клітемнестри. Ахіллів син Неоптолем загинув від руки Агамемнонового сина Ореста, який схотів відібрати в Неоптолема його наречену Герміону — дочку спартанського царя Менелая та прекрасної Гелени.

Багато пригод зазнав спартанський цар Менелай після відплиття з Трої. Кораблі на чолі з Менелаєм залишили скорене місто останніми, та не встигли вони подолати й половину шляху, як Зевс своєю стрілою — блискавицею вразив керманича Менелаєвого корабля — Фронтиса. Довелося цареві разом з усім флотом приставати до берегів Аттики, щоб справити пишні похорони Фронтису. Після похорону Менелай вирушив далі — і знову могутній Зевс заступив йому дорогу: поблизу острова Крит наслав страшну бурю. Частину кораблів понесло до острова, де вони й розбилися об скелястий берег. А решту кораблів віднесло далеко в море і зрештою викинуло на єгипетському узбережжі.

Сім довгих років Менелай блукав чужими землями, побував і на Кіпрі, і в Фінікії, і в Лівії. Нарешті отримав він змогу збудувати корабель, щоб повернутися додому. Менелай відплив із Єгипту й зупинився на острові Фарос, щоб дочекатися попутного вітру. Але минав день за днем, запаси харчів закінчувалися, а попутного вітру все не було. Так би й загинув Менелай безславно далеко від дому, але дочка морського бога Протея — Евдотея зглянулася на сердешних мандрівників і підказала Менелаєві, що тільки її батько Протей зможе допомогти грекам повернутися додому. Вона ж і навчила Менелая, як змусити Протея допомогти.

Старий Протей служив володарю морів Посейдону. На острові Фарос поблизу Єгипту він випасав Посейдонові стада тюленів. Протей умів передбачати майбутнє, а ще міг набувати будь — якої подоби. Евдотея принесла

Менелаєві та його супутникам чотири тюленячі шкури. Рано — вранці Менелай і його приятелі вдягли шкури й зачаїлися на березі. Незабаром виплив Протей з великим стадом тюленів. Полічивши череду, Протей ліг відпочити, і тільки — но він склепив повіки, як Менелай і його супутники скинули тюленячі шкури, кинулися до старого та схопили його.

Протей відчайдушно боровся: він обертався на лева і дракона, пантеру і вепра, воду й дерево, але Менелай міцно тримав його — не випускав із рук. Врешті Протеєві довелося скоритися. Він дозволив Менелаєві ставити питання. Спартанський цар запитав, чому гніваються на нього боги і весь час посилають не попутний, а противний вітер. Протей звелів Менелаєві та його супутникам повертатися до Єгипту і принести жертву богам.

А потім Протей провістив долі всіх учасників Троянського походу. Менелай подякував старому і його дочці Евдотеї, повернувся до Єгипту і приніс богам пишну жертву. Нарешті вітер перемінився, і мандрівники змогли повернутися до Спарти, де ще довго жив Менелай разом із Геленою. А коли прийшов їм час помирати, Менелая та його дружину, Зевсову дочку Гелену, боги живими забрали в Елізій — поля блаженних, загробний світ.

Після падіння Трої хитромудрий Одиссей, цар острова Ітака, збирався повернутися додому, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа й синочок Телемак. Одиссей разом зі своїми супутниками відплив від троянського берега та попрямував до Ітаки. Довго вони пливли, й нарешті час було поповнити запаси питної води. Одиссей пристав до берегів, де мешкали кікони. Столицею землі було місто Ісмар.

Одиссей та його войовничі супутники висадилися на берег і вирішили завоювати місто Ісмар. Вони напали на кіконів, перемогли їхнє військо, жінок захопили в полон, а місто спалили. Але дехто з мешканців Ісмара врятувався й кинувся до сусідніх містечок по допомогу. Кікони зібрали величезне військо й пішли війною на Одиссея. Кіконських воїнів було стільки, як листя на деревах, і Одиссеєві довелося рятуватися втечею.

У битві з кіконами Одиссей утратив сімдесятьох двох вірних супутників — кожен корабель із його флоту позбувся шістьох моряків. Хоч як Одиссей сумував за загиблими товаришами, а проте радість, що сам він урятувався, переважала. Отож кораблі вирушили далі.

Та не встиг Одиссей далеко відплисти від берегів кіконів, як над морем здійнялася буря. Північний вітер Борей нагнав на небо важкі свинцеві хмари, збурунив морські хвилі, почав здирати вітрила зі щогл. Дивом вдалося Одиссеєвим кораблям дістатися безлюдного острова, де в бухті можна було заховатися од високих хвиль і перечекати бурю. За кілька днів Одиссей нарешті дочекався попутного вітру й рушив далі.

Але через бурю кораблі заблукали та змушені були пристати до берега невідомого острова. Поставивши кораблі на якір, Одиссеєві супутники зійшли на берег і розташувалися на спочинок. Вони запалили вогонь і заходилися варити обід. Одиссей і гадки не мав, що опинився в країні Лотоса, де мешкали лотофаги, які харчувалися квіткою лотоса. Той, хто скуштує лотоса, миттю забуває своє минуле, забуває усі свої жалі та біди.

Одиссей послав