Наодинці з собою - Марк Аврелій Антонін

думка2 (γνώμη) II, 17; VI, 30; IX, 22; IX, 32; XII, 23

Синонім до ума* з наголосом на його діяльному аспекті; в цьому сенсі наближається за значенням до «διάνοια» (пор. думка1*). Узгодженість думки з правним* розумом* називається вдумливістю*.

дух, подих (πνεῦμα, τὸ πνευματικόν) II, 2; IV, 3; IV, 33; V, 4; V, 33; VIII, 25; VIII, 56; IX, 2; IX, 24; IX, 36; X, 7; XI, 20; XII, 3; XII, 14; XII, 30

Значення терміну «дух» у стоїків досить поважно відрізняється від пізніших (зокрема, християнського) вчень про духовне, асоційованих із цим словом. Для стоїків дух — це насамперед фізіологічний процес дихання, в якому вони вбачали начало життя (запозичення з тогочасних медичних теорій). Дух, або подих Всесвіту* — це суміш повітря й творчого вогню — розуму*; цей дух проймає Ціле* і становить його душу*. З такого самого духу твориться й душа живих істот. Християнські письменники, використовуючи цитати зі стоїків у своїх творах, надавали слову «дух» у цих текстах звичного для нас значення «духовного» в протиставленні до «тілесного». Саме для того, щоби передати обидві конотації, перекладач, віддаючи українською мовою один грецький термін, чергує два слова — «дух» і «подих»

душа, душевне (ψυχή, ψυχικόν) I, 16; II, 6; II, 8; II, 13; II, 16; II, 17; III, 2; III, 4; III, 6; III, 7; III, 16; IV, 3; IV, 21; IV, 29; IV, 40; IV, 41; IV, 48; V, 5; V, 11; V, 16; V, 19; V, 26; V, 27; V, 32; V, 33; V, 34; V, 36; VI, 14; VI, 25; VI, 29; VI, 32; VI, 52; VI, 53; VII, 16; VII, 46; VII, 63; VII, 66; VIII, 28; VIII, 29; VIII, 45; VIII, 51; IX, 3; IX, 8; IX, 27; IX, 34; X, 1; X, 33; X, 36; XI, 1; XI, 3; XI, 6; XI, 12; XI, 16; XI, 18; XI, 39; XII, 7; XII, 24; XII, 26; XII, 28; XII, 29; XII, 30; XII, 32

Життєве начало кожної істоти, її власний подих*, який її проймає і спричиняє всі життєві процеси. Залежно від того, чи розвинулася вогниста частка насінного* розуму*, домішана до подиху*, тобто чи з'явився в керівній частці* душі ум*, душа є розумною* чи нерозумною*. Подібно до душі Всесвіту*, душевна діяльність кожної істоти виявляється у потузі* або напружному* порухові — доцентровому та відцентровому; переважання першого чи другого є, відповідно, зіщуленням* та простягненням*, а їх частковими випадками — ухиляння* й жадання*, котрі, своєю чергою, призводять до устремлінь*. У розумної істоти до цих функцій додається ще й діяльність ума. Підпорядкування душевних порухів правному* розумові забезпечує безпристрасність*, рівноплинність*, рівний дух*. Пов'язана з ними рівнонатужність*, тобто рівновага відцентрового й доцентрового напружних порухів, надає душі обрису правильної кулі, уподібнюючи її до кулястої форми досконалої розумної істоти — Всесвіту.

Стоїки вважали, що душа живиться випарами крові істоти. Щодо посмертного побуту душі, то тут вони не були одностайними: найпоширеніші гіпотези — вигасання* і переставлення*.

елементи (στοιχεῖα, στοιχειώδη) II, 3; II, 17; IV, 4; IV, 5; IV, 32; VI, 17; VII, 31; VII, 47; VII, 50; VIII, 18; IX, 9; X, 17; XI, 20

Більшість античних філософських шкіл вважали вогонь, повітря, воду й землю тими матеріальними первнями, які, поєднані в різних пропорціях, творять все тілесне. Поважним винятком були атомістичні школи, які вважали такими первнями неподільні часточки — атоми*.

єство (οὐσία) II, 17; III, 11; IV, 40; V, 10; V, 23; V, 24; V, 32; VI, 1; VI, 4; VI, 38; VI, 49; VII, 9; VII, 10; VII, 19; VII, 23; VII, 25; VII, 35; VII, 68; VIII, 7; VIII, 11; VIII, 50; X, 9; X, 17; XII, 30; XII, 32

Відповідний грецький термін в арістотелівській метафізиці означає субстанцію як єдність матерії й форми, що становить підмет для акци-дентів; натомість у стоїків цим підметом виступає лише матерія*, якій надає всіх атрибутів причинове* начало — розум*. Отож «єство» є повним синонімом до «матерії».

жадання (ὄρεξις) V, 34; VIII, 7; VIII, 28; IX, 7; XI, 37; жадати (ὀρέγω) VI, 50; VIII, 45

Потяг* до добра (істинного чи гаданого), який може вилитися в устремління* або бути погамований утримуванням1*. В разі хибності жадання через його нерозумність воно зветься пожаданням*.

журба, журитися (λύπη, λυπέομαι) II, 10; IV, 44; IV, 49; VI, 18; VII, 16; VIII, 40; VIII, 42; VIII, 47; IX, 40; X, 25; X, 28; XI, 18; XI, 20; безжурність, безжурне (ἀλυπία, ἄλυπον) IV, 49; VI, 50; X, 34

Нерозумне* зіщулення* душі від гаданого* зла.

забобонність, забобонне (δεισιδαιμονία) I, 16; VI, 30

Нерозумність у почитанні богів*; різновид пристрасті*.

закон, законність, законне (νόμος, τὸ νομικόν, τὸ νομιστί) I, 14; I, 16; III, 11; IV, 4; IV, 20; VII, 9; VII, 31; X, 11; X, 13; X, 19; X, 25; X, 34; XI, 1; XII, 1

Метафора природи*; подібно до того, як громадяни* дотримуються законів, кожна частка Всесвіту* має узгоджуватися з природою.

закрут (τροπή) III, 7; IV, 39; V, 23; VII, 16; VII, 58; XI, 19

Зміна течії* душі*, порушення її рівноплинності*, пов'язана з нерівністю духу*; причина виникнення пристрастей*.

засади (δόγματα) I, 9; II, 3; III, 13; III, 16; IV, 16; IV, 49; V, 9; VII, 2; VIII; 1; VIII, 14; VIII, 22; VIII, 47; IX, 3; IX, 29; X, 9; X, 10; X, 34; XI, 8; XI, 18; XI, 23; XII, 9

Вихідні постулати вчення, що є основою для подальшого вибудовування його системи. У стоїків термін виступає не лише в абстрактно-теоретичному, а й у морально-практичному значенні: окрім власне теоретичних положень йдеться ще й про життєві погляди та переконання.

засторога (ὑπεξαίρεσις) IV, 1; V, 20; VI, 50; VIII, 41; XI, 37

Характеристика такого устремління*, яке бере до уваги, що зовнішні перешкоди можуть завадити в досягненні мети; водночас досягнення мети будь-що-будь може суперечити правному* налаштуванню*. Засторога дає змогу добачити успіх не в зовнішньому висліді устремління, а в правному налаштуванні й діянні; тим-то сама перешкода стає однією з чільних речей*.

зворушувати(ся): див. хвилювання*.

згасання, вигасання, згасати, вигасати