Скандинавська міфологія - Ніл Гейман

— Квасіре, ти витрачаєш весь наш час, милуючись формами, яких набув попіл. Це дурість. Кожна хвилина, яку ми проводимо за спогляданням попелу, — це час, за який Локі тікає все далі й далі.

— Можливо, ти маєш рацію, Торе. Але для того, щоб зробити в мотузці такі рівні квадратики, потрібно чимось їх розділити — наприклад, он тим шматком дошки, що валяється на підлозі в тебе біля ніг. Щоб плести, треба було б прив’язати один кінець мотузки до чого-небудь — наприклад, до тієї палиці, що стирчить отам з підлоги. Після цього мотузку можна зв’язувати і переплітати, так щоб одна частина шнура утворила… Хм… Цікаво, як Локі це назвав. Я називатиму це сіткою.

— Чого ти досі щось там собі мимриш? — запитав Тор. — Чого ти витріщаєшся на попіл, палиці та дошки, коли ми могли б уже гнатися за Локі? Квасіре! Поки ти міркуєш і верзеш дурниці, Локі від нас втікає!

— Гадаю, така сіть чудово підійшла б для ловлі риби, — промовив Квасір.

— З мене досить твоїх балачок, — зітхнув Тор. — Добре, нехай ця штука — для риболовлі. І що з того? Мабуть, Локі зголоднів і хотів наловити собі риби на обід. Локі вигадує різні штуки — в цьому нема нічого дивного. Він завжди був кмітливим. Тому ми його й терпіли.

— Ти правильно говориш. Але постав себе на місце Локі: чому б ти спочатку придумав риболовну сіть, а потім вкинув її у вогонь, дізнавшись, що сюди йдемо ми?

— Тому що… — почав Тор, звівши брови і замислившись так напружено, що над гірськими вершинами прокотився грім. — Е…

— Еге ж. Тому що не хотів би, щоб ми її тут знайшли. А не хотів би тому, що ми, боги Асґарда, могли б використати цю сіть проти тебе.

Тор повільно кивнув.

— Зрозуміло, — сказав він.

Тоді додав:

— Мабуть, так.

І зрештою протягнув:

— Отже, Локі…

— … ховається у глибокій заводі біля підніжжя водоспаду в подобі риби. Саме так! Я знав, що ти зрештою скумекаєш, Торе.

Тор охоче закивав. Він не зовсім розумів, як Квасір дійшов цього висновку, споглядаючи попіл на підлозі, але зрадів, що тепер вони знають, де ховається Локі.

— Я спущусь туди, до заводі, зі своїм молотом, — сказав Тор. — І тоді я… Тоді я…

— Нам треба буде спуститись туди з сіттю, — уточнив Квасір.

Він взяв решту кропив’яної шворки і шматок дошки для поділу сітки на частини, прив’язав кінець шворки до палиці й почав накручувати її, переплітаючи мотузку. Потім показав, як це робиться, іншим богам, і незабаром вже вони всі плели та в’язали. Квасір скріплював зроблені сіті одна з одною, поки сіть не сягнула розміру заводі, й тоді боги спустилися по гірському схилу до підніжжя водоспаду.

Там, де заводь розливалась, витікав струмок. Цей струмок впадав у море.

Спустившись до підніжжя водоспаду Франангр, боги розгорнули зроблену ними сіть. Вона була величезна та важка, і настільки довга, що простягалася від одного краю заводі до іншого. Щоб підняти один кінець сіті, знадобилися усі воїни асів, а інший кінець тримав Тор.

Боги почали з одного краю заводі прямо під водоспадом і пройшлися до іншого боку. Але вони нічого не впіймали.

— Там явно щось живе на глибині, — сказав Тор. — Я відчув, як сіть його торкнулась. Але воно пірнуло глибше, в мул, і сіть пройшла над ним.

Квасір замислено почухав підборіддя.

— Нічого. Ми спробуємо ще раз, але цього разу притиснемо низ сіті, — запропонував він. — Так щоб нічого не змогло з-під неї утекти.

Боги назбирали важких каменів з дірками і прив’язали кожен камінь, як тягарець, до низу сіті.

І знову вони побрели у заводь.

Локі був задоволений собою, коли боги зайшли до заводі вперше. Він просто пірнув на мулисте дно, протиснувся між двох пласких каменів і чекав, доки сіть пройде над ним.

Тепер же він хвилювався. На глибині, в холодній темряві, Локі почав міркувати.

Він не міг перетворитися на щось інше, не виходячи з води, а навіть якби зміг, його б помітили боги. Ні, безпечніше було залишатись у подобі лосося. Але як лосось він потрапив у пастку. Йому потрібно було зробити те, чого боги не очікуватимуть. Вони сподіваються, що він попливе у відкрите море — там йому нічого не загрожуватиме, хоч його й легко буде помітити і зловити в річці, що з’єднує заводь із затокою.

Боги не очікуватимуть, що він попливе туди, звідки прийшов. Вгору по водоспаду.

Боги тягли свою сіть по дну заводі.

Вони зосередилися на тому, що відбувалося на глибині, а тому здивувалися, коли побачили, як величезна срібна рибина, більша за будь-якого відомого їм лосося, перестрибнула сіть, крутнувши хвостом, і поплила проти течії. Величезний лосось плив угору по водоспаду, стрибнувши, попри силу тяжіння, так, ніби його підкинули у повітря.

Квасір крикнув асам, наказавши розбитись на дві групи — по одній з кожного боку сіті.

— Він не затримається у водоспаді надовго. Там надто небезпечно. Його єдиний шанс — це дістатися моря. Отже, ви будете рухатися двома групами, протягуючи між собою сіть. Тим часом ти, Торе, — вів далі Квасір, — брестимеш посередині, й коли Локі знову вдасться до свого трюку з перестрибуванням сіті, ти маєш вихопити його з повітря так, як це робить ведмідь, коли полює на лосося. Але не відпускай його. Він спритний.

Тор сказав:

— Я бачив, як ведмеді ловлять лососів, що вистрибують із води. Я сильний і швидкий, як ведмідь. Впораюсь.

Боги почали тягти сіть вгору по течії до того місця, де зачаївся величезний срібний лосось. Локі планував і перебирав варіанти.

Коли сіть наблизилась, Локі зрозумів, що настав вирішальний момент. Він перестрибне сіть так, як раніше, але цього разу помчить до моря. Локі стиснувся як пружина, що от-от має розпрямитись, а тоді кулею злетів у повітря.

Тор був проворний. Він побачив, як срібний лосось зблиснув на сонці, й схопив його своїми велетенськими руками, мов голодний ведмідь, що ловить лосося в повітрі. Лосось — слизька риба, а Локі був найбільш слизьким серед лососів; він звивався і намагався вислизнути з Торових пальців, але той тільки вхопив рибину сильніше і міцно стиснув її біля хвоста.

Кажуть, що відтоді лососі стали вужчими біля хвоста.

Боги притягли свою сіть, щільно замотали в неї рибину і понесли її, тримаючи з обох боків. Лосось почав задихатися на суші, адже не