Скандинавська міфологія - Ніл Гейман

— Але ж це лише маленький дротик, — зауважив Хьод сумно. — Я хотів би кинути спис або каменюку.

— Вистачить і маленького дротика, — сказав Локі. — У нього досить гострий наконечник. Кинеш його так, як я тобі показав.

Почулись оплески та сміх: Торова палиця з вузлуватого колючого дерева, нашпигована гострими залізними цвяхами, полетіла Бальдрові в обличчя. Та в останню мить вона відскочила вгору і пролетіла в нього над головою, через що здалося, ніби Тор танцює. Усе це було дуже смішно.

— Давай! — шепнув Локі. — Кидай, поки вони сміються.

Хьод кинув дротик з омели, як йому й було велено. Він сподівався, що почує оплески та сміх. Але ніхто не сміявся і не аплодував. Запала тиша, яку порушували тільки зойки і тихе перешіптування.

— Чому ніхто мені не аплодує? — запитав сліпий Хьод. — Я ж кинув дротик. Він не був великий чи важкий, але ви мали його бачити. Бальдре, брате мій, чому ти не смієшся?

Цієї миті Хьод почув голосіння — гучне, пронизливе та страшне, — і вмить упізнав цей голос. То була його мати.

— Бальдре, сину мій! О Бальдре, мій синочку, — голосила вона.

Тоді Хьод зрозумів, що його дротик влучив у ціль.

— Як це жахливо, як це сумно. Ти вбив свого власного брата, — сказав Локі.

Та його голос навіть на йоту не був сумним.

IV

Бальдр лежав мертвий, пронизаний дротиком з омели. Боги зібралися навколо — вони ридали, заливаючи сльозами одяг. Одін сказав тільки:

— Не мстіться Хьодові. Пізніше. Не зараз. Не тут. Ми зараз у місці святого покою.

Фріґґ мовила:

— Хто з вас хоче вирушити до Хель, щоб здобути мою прихильність? Можливо, вона дозволить Бальдру повернутися в наш світ. Навіть Хель не може бути настільки жорстокою, щоб залишити його в себе…

Вона задумалась: все-таки Хель була донькою Локі.

— Ми запропонуємо їй викуп за повернення Бальдра. Чи є серед вас той, хто бажає поїхати до царства Хель? Він може не повернутись.

Боги переглянулися. А тоді один із них підняв руку. Це був посланець Одіна Гермод, якого звали Моторним, — найшвидший і найвідчайдушніший серед молодих богів.

— Я піду до Хель, — сказав він. — Я поверну прекрасного Бальдра.

Боги привели Слейпніра — восьминогого коня Одіна. Гермод осідлав його і приготувався їхати далеко-далеко під землю, щоб зустрітися з Хель у її великій залі, куди приходять самі мерці.

Поки Гермод занурювався в темряву, боги готувалися до поховання Бальдра. Вони поклали тіло бога на його корабель «Рінгхорн». Боги хотіли спустити корабель на воду і спалити труп Бальдра, але не змогли зрушити судно з берега. Кожен штовхав і тужився, навіть Тор, але корабель як був на березі, так і залишився. Тільки Бальдр міг спустити свій корабель, але його більше не було серед живих.

Боги послали по велетку Хюррокін, яка приїхала до них на гігантському вовкові, а за віжки їй слугували змії. Вона підійшла до носа корабля і щосили штовхнула: корабель спустився на воду, але поштовх виявився настільки сильним, що колоди, на яких стояло судно, спалахнули, земля затряслась і здійнялися страшні хвилі.

— Мабуть, її варто вбити, — мовив Тор, який досі не міг заспокоїтись після невдачі з кораблем, і вхопився за руків’я свого молота Мйольніра. — Вона проявляє неповагу.

— Нічого подібного ти не робитимеш, — відрізали інші боги.

— Мені все це не подобається, — сказав Тор. — Я скоро когось вб’ю — просто, щоб зняти напругу. От побачите.

Четверо богів принесли на берег тіло Бальдра; восьмеро ніг пройшли повз юрбу. Одін, з воронами на кожному плечі, стояв на чолі натовпу плакальників, а за ним тулилися валькірії та аси. На похороні Бальдра були крижані й гірські велетні; були навіть гноми, вправні майстри із глибоких підземель — все суще оплакувало смерть Бальдра.

Дружина Бальдра Нанна побачила, як повз проносять тіло її чоловіка. Вона заголосила так, що її серце не витримало — богиня впала мертвою на березі. Її віднесли до похоронного багаття і поклали поряд із тілом Бальдра. На знак пошани Одін поклав на багаття свій браслет Драупнір; це був чудесний браслет, зроблений для нього гномами Брокком та Ейтрі, з якого кожних дев’ять днів стікало вісім браслетів такої ж цінності та краси. Після цього Одін прошептав у мертве вухо Бальдра таємницю, але що то була за таємниця, знатимуть тільки вони з Бальдром.

Коня Бальдра при повному параді привели до вогнища і принесли в жертву, щоб він служив своєму господарю на тому світі.

Тоді боги розпалили багаття. Воно спалахнуло, поглинаючи тіло Бальдра і тіло Нанни, поглинаючи його коня і його речі.

Бальдрове тіло палало, мов сонце.

Тор став перед похоронним багаттям і здійняв над головою Мйольнір.

— Проголошую це багаття освяченим, — виголосив він, сердито зиркаючи на велетку Хюррокін, яка, на думку Тора, досі не виявляла відповідної поваги.

Літ, один із гномів, став поперед Тора, щоб краще роздивитися похоронне багаття, і роздратований громовержець копняком відправив його просто в полум’я. Від цього Тору стало трохи легше на душі, а решті гномів значно важче.

— Мені це все не подобається, — сказав Тор роздратовано. — Анітрішки не подобається. Сподіваюся, Гермод Моторний вже домовляється з Хель. Що швидше Бальдр оживе, то краще буде для всіх нас.

V

Гермод Моторний їхав дев’ять днів і дев’ять ночей, не спиняючись на перепочинок. Що глибше він спускався, то густішою ставала темрява: понурі сутінки переростали в темну ніч, а згодом у суцільну, чорну як смола пітьму. Не було видно нічогісінько — тільки десь вдалині сяяло щось золоте.

Він під’їжджав усе ближче і ближче, й те світло ставало чимраз яскравішим. Це виблискувало золото, яким був вистелений міст через річку Гьйоль. Саме цим мостом проходили всі померлі.

Гермод притримав Слейпніра, і кінь поволі поніс його через міст, який хитався і здригався під ними.

— Як тебе звати? — запитав жіночий голос. — Якого ти роду? І що ти робиш у Царстві мертвих?

Гермод не відповів.

Він перебрався по мосту на протилежний берег, де стояла дівчина. Вона була бліда, але дуже гарна, і дивилася на нього так, немов у своєму житті не бачила нічого подібного. Дівчину звали Модгуд, і вона була охоронцем моста.

— Вчора через цей міст пройшло стільки мерців, що вистачило б на п’ять королівств, але від тебе одного міст хитався більше, ніж від них усіх, хоча людей і коней там було стільки, що не злічити. Я бачу в тебе під шкірою червону кров. Ти не такого кольору, як