💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Інше » Міфи України - Автор невідомий

Міфи України - Автор невідомий

Читаємо онлайн Міфи України - Автор невідомий
самі вирішували всі громадські справи, а чоловіки їхні виконували жіночу роботу: носили воду, палили в печі, варили обід, пряли, ткали, шили сорочки, копали городи, поливали капусту, бавили дітей. От у такий благодатний для жінок час і випало Спасителю разом зі святим апостолом Петром зайти на ночівлю у хату, господиня якої виконувала, на вибір, обов’язки старшої і в той саме час була в розправі (суді). Повернувшись додому напідпитку і побачивши в хаті сторонніх людей, вона спершу лає чоловіка за те, що чоловік без її дозволу прийняв у хату незнайомих, а потім вимагає від них паспорти. Паспортів у подорожніх не виявилося, і господиня б’є Петра як найстаршого. Наступного дня Петро, який особисто на собі відчув знегоди жіночого самоврядування, впрошує Спасителя встановити на землі знову верховенство чоловіків.

Невисокий, зверхній і навіть презирливий погляд народу на жінок пояснюється здебільшого біблійною оповіддю про те, що вже перша жінка була спокусницею свого чоловіка, начеб його ворогом, провинницею гріхопадіння і всіх незчисленних тяжких його наслідків. З іншого боку, справила в даному разі неабиякий вплив і давня писемність, вбачаючи в жінці вмістилище всіляких вад і ґанджу. Стали в пригоді тут, ясна річ, і різні справжні жіночі слабості, через які на Україні склався такий погляд на жінок, що їм ніколи не слід говорити правди, і що жінка — не друг чоловікові, а вірним другом його є собака, який, як ми бачили, приставлений був сторожем до Адама Самим Господом, коли Господь зліпив його з глини і поставив для просушування. З незчисленної кількості народних українських оповідей на цю тему наведемо поки що для ілюстрації такі дві, які, втім, мають, як і решта подібних оповідей про жіночу віроломність, основу свою у східних легендах і взагалі в «мандрівних» повістях.

Один батько, вмираючи, заповідав синові: «Якщо хочеш жити в щасті і в спокої, то Богові не вір, з поліцейським не водись, жінці правди не кажи, у скоробагатька грошей не позичай.» Трохи замислився син над таким дивним заповітом батька. «Ет! Сказано — помирав старий!» — вирішив він і скоро забув про заповіт. Минуло після того чимало часу, і зібрався син якось у поле чи сусіднє село. День був ясний, сонце на видноколі пригріва, в небі ні хмаринки. «Навіщо, — думає він, — свиту брати!» — і поїхав. Та не встиг виїхати і за царину — раптово вперіщив дощ, як з цебра. Почухав він тоді потилицю й каже: «Правду батько казали, що й Богу не треба вірити: аби взяв я свиту, то зараз би і дощ мені був байдужий». Невдовзі йому знадобилися гроші, і він позичив їх у скоробагатька. І от скоробагатько — що не день Божий, весь час чіпляється до нього: поверни гроші та й поверни, хоч душу вийми; або ж іде до сусідів і питає, чи не збанкрутував боржник. І так набрид тому сердешному чоловікові, що він, врешті-решт одного разу й каже: «На тобі, братику, і гроші твої й процентики, та тільки розв’яжи мені голову, раз ти так тремтиш над ними. І при цьому подумав: «Правду казав батько…» Дедалі більше бере тепер його цікавість, чому це батько, помираючи, наказував: «з поліцейськими не водися, жінці правди не кажи?» А він і з поліцейськими водився, і жінці довіряв у всьому. От і думає собі: «Дай же я їх випробую». Заколов порося, засмажив його, втиснув йому в зуби хрін, вклав у маленьку домовинку, поставив також туди горілки й закопав у льоху, а ввечері й каже жінці: «Жінко-голубонько! Не розповіси нікому, якщо я тобі зізнаюсь?» — «Ні! — каже жінка. — Хай мене Бог поб’є, хай мені се й те — нікому зроду-віку не скажу!» — «Ну, гаразд, — каже чоловік. — Отак і так, в мене гріх великий на душі — я погубив людину». — «Де ж ти її дів?» — спитала жінка. — «Он там, у льоху закопав», — відповів він з тяжким зітханням. Не минуло й тижня, як чоловік за щось завівся з дружиною. А та й каже йому: «А-а, ти так, сякий-такий сину! То ти з жінки знущаєшся! Стривай же, я тобі віддячу!» Вибігла на вулицю й давай голосити: «Ох, моє горенько! Рятуйте, захистіть мене! Ох, пропала моя голівонька! Заріже він мене, як того бідолашного чоловіка!» Тут нагодився поліцейський і відразу ж: що та як? А жінка й розповіла все, що під великим секретом тиждень тому відкрив їй чоловік. Почалося слідство, допит. Чоловік давай проситися. Куди тобі! — і слухати не хочуть! Взяли його під арешт, ведуть у льох. Тут поняті, протокол… Жінка показала місце, де було начебто зарито вбитого. Відкопали, розкрили домовинку і… побачили засмажене порося. — «Ну, — каже тоді чоловік, — от вам і мрець, тільки печений— не холодець. Будьте ласкаві, — каже, — випити, закусити та прошу більше до мене в дім не ходити». Ті сюди-туди; ми, кажуть, і те, і се для вас. А жінка: «Пробач мені, голубчику мій!..» Отут і зрозумів чоловік, що недарма батько заповідав йому перед смертю: «з поліцейським не водися, жінці правди не кажи».

Сидить собі якось чорт над берегом річки, замислився неборак про щось і не чує, як ззаду крадеться до нього вовк (чорти, отже, вовка та собаки-ярчука[23] тільки й бояться, і вовк може підкрастися до чорта так, що він і не помітить). Як на те, проходив поблизу дорогою рашавець[24]. Шкода йому стало чорта: дай, думає, врятую його від смерті. Взяв і гукнув до нього: «Гей, земляче, стережись!» Чорт озирнувся; глядь — неподалік вовк. Він тоді шубовсь у воду! — тільки й бачили його. Вовк потюпав у ліс. Коли вовк зникав уже з очей, чорт виліз із води й каже рашавцеві: «Ну, врятував ти мене від смерті; тож приходь завтра до мене й приведи із собою того, хто в тебе найвірніший: я тобі віддячу». От повернувся рашавець

Відгуки про книгу Міфи України - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: