Міфи України - Автор невідомий

— Еге, святий Петре, — каже Господь. — Давай обминемо його, бо п’яний чоловік гірший за скаженого собаку.

Петро подивувався цим словам Господа. Попросились вони ночувати в одну хату. Господар був п’яний і став ні за що ні про що бити свою жінку. Святий Петро й каже:

— Господи! Який же дурний п’яний чоловік, що дозволяє собі так жорстоко поводитися!.. І чому це так на світі встановлено, що чоловік безкарно знущається над своєю жінкою?

— Чоловік старший за жінку, — відповідав Господь, — а тому й дозволяє собі робити з нею все, що хоче.

— Господи! — став просити тоді Петро. — А чи не можна зробити так, щоб жінка стала старшою за чоловіка?.. Вона б так не билася.

— Воно б то й можна, — відказав Господь, — та тільки це на гірше. Жінка буде ще лихішою за цього чоловіка: коли вона стане старшою, вона й тебе поб’є.

— Ні, не буде гірше, — наполягав Петро.

— Ну, то нехай вже на якийсь час жінка буде старшою, — дав згоду Господь.

Оце через тиждень там, чи що, після того як жінки стали старшими за чоловіків, зайшов Господь зі святим Петром в село в хату до одного селянина, і просяться вони переночувати. Селянин і каже їм:

— Та чи знаєте, люди добрі: я б і радий був пустити вас переночувати, та, чи бачите, нині Бог так дав, що жінка вже стала старшою за чоловіка. Так от моя жінка зараз у корчмі, а тільки-но повернеться додому, одразу стане мене мотлошити — не минути тоді й вам лиха.

Господь рече на те:

— Та вже що буде, те буде! Може, вона й не битиме нас: ми ж бо люди сторонні.

От лишилися вони ночувати; повечеряли й лягли спати. Приходить п’яна господиня й ну щосили грюкати в двері. Хазяїн миттю підвівся й пішов одчиняти, а Господу й святому Петру велів сховатися під піл. Ввійшла п’яна господиня й почала гамселити чоловіка за те, що довго не відчиняв дверей. Молотила його, молотила, поки, нарешті, втомилася й сіла на лавці спочити. В цей час під полом щось загримкотіло. Почувши грюкіт, п’яна жінка заповзялася до чоловіка:

— А хто це в тебе під полом?

— Подорожні зайшли переночувати, — відповів чоловік.

— А, так ти посмів порядкувати без мене! Ну стривай, я всиплю перцю твоїм постояльцям!

З цими словами присікалась вона до святого Петра і давай мотлошити його щосили. Після того Петро каже Господу:

— Лягай тепер ти, Господи, скраю, а то я боюсь, щоб вона не побила мене ще раз.

Господь ліг скраю, а Петро під стіною. Між тим, господиня відпочила й каже:

— Треба ще й другого віддухопелити — того, що лежить під стіною, а то один може й образитися. І знов давай мотлошити щосили Петра.

— Бач, — каже вона після того, як розважила душу, — обидва, як один, — сиві та миршаві!..

Нарешті господиня вляглася спати, а Господь зі святим Петром поквапом подалися геть.

— Ні, Господи, — сказав дорогою святий Петро, — нехай буде по-старому: сам зараз бачу, що краще, коли чоловік старший за жінку.

— А я ж наперед казав тобі, — відповідав Господь, — що як жінка буде старша за чоловіка, то й тебе поб’є.

В одному з варіантів говориться, що коли Господь зі святим Петром зайшов у двір до селянина, той саме ладнав сани. На їхнє питання: куди він збирається? — селянин відповів: «За жінкою, в корчму» — і потім їде за жінкою, яка вважає обтяжливим навіть іти пішки додому з корчми.

У варіанті, записаному в Старобільському повіті, сцена повернення п’яної господині з корчми подана в такому вигляді. Упросившись ночувати, Господь і святий Петро полягали спати на полу: Господь ліг під стіною, а Петро скраю. Вночі повертається господиня з корчми, стукає, грюкає, гукає: «Відчиняй! Давай вечеряти!» Господар відчинив, запалив світло, а жінка стала на лаві та й кричить: «Подавай мені вечерю! Наливай борщу, поклади каші, подай води, ходи туди, стій тут!» Заморочився бідолашний чоловік, не знає, що йому перш робити. Підскочила до нього жінка та в скроню його, потім у другу, та за волосся, та по хаті — і ну волочити його. Мотлошила, мотлошила, нарешті втомилася і пустила. Дивиться, а на полу чужі люди. Як вона залементує: «Хто це в тебе такий?» — «Та то, — каже чоловік, — чужі люди впросилися ночувати». — «А ти в кого питав дозволу?» — «Та я було не пускав, так нічого не міг з ними вдіяти». — «А-а, то вони силою увалилися?! От я ж до них доберуся! «Як ухопить тоді святого Петра за чуба та по хаті! Молотила його, молотила, нарешті відпустила, а сама присіла відпочити. Святий Петро поліз на піл й попросив Господа лягти скраю, а сам ліг під стіною й принишк. Господиня відпочила й каже: «Цього, що скраю, я вже віддухопелила, а давай-но зараз ще того, що під стіною!» Вхопила вона знов святого Петра й ну знову мотлошити його. Натішившись удосталь, лягла вона спати. Вранці Господь і святий Петро повставали й пішли. По дорозі Петро став просити Бога: «Господи! Нехай чоловік знову буде за старшого, як і раніш було, а жінка нехай уже тоді буде за старшу, як сорока побіліє».

Легенда ця являє собою в цілому переказ відомого апокрифа про святого апостола Петра, але початок і кінець її, безперечно, відлунюють невиразними споминами народу про добу гінекократії, верховенства жінок, що було за давніх часів. Поставивши святого апостола Петра, захисника такого стану речей, в сміховинне становище, легенда тим самим сильніше за будь-які теоретичні докази піддала цей стан найнещаднішому осуду. А те, що в народі насправді збереглися невиразні спомини про гінекократію, доказом може бути варіант тієї ж легенди, записаної в м. Куп’янську. Описаний вище випадок з апостолом Петром стався, за цим варіантом, в той далекий від нас час, коли жінки були й старшинами, й головами, й суддями; коли вони ходили на сходини й