Скандинавська міфологія - Ніл Гейман
Тор тільки засміявся і продовжував тягти.
Десь, як здавалося Торові, вдалині Химір белькотав, волав і кричав щось про жахливого змія, про те, що море заливає човен через дірки у дні, про те, що вони обидва загинуть тут, у холодному-прехолодному океані, вдалині від суходолу. Однак Тор на це не зважав. Він боровся зі змієм, водив його на волосіні, щоб той виснажився, метаючись і смикаючись.
Далі Тор почав витягувати здобич на човен.
Голова змія Мідґарда була майже на відстані витягнутої руки. Не зводячи з нього погляду, Тор опустив руку, і його пальці стиснули руків’я знайомого молота. Він знав, куди саме треба поцілити, щоб убити змія. Ще раз потягнути за волосінь і…
Зблиснув Химірів ніж для наживки, розрізаючи волосінь. Йормунґанд, змій Мідґарда, піднісся дибки високо над човном, а тоді пірнув назад в море.
Тор кинув у нього молотом, але чудовисько вже зникло, розчинившись у холодних сірих водах. Молот прилетів назад, і Тор його спіймав. Тепер він звернув увагу на те, що їхній риболовний човен тоне. Химір відчайдушно вичерпував з нього воду.
Тор почав гребти назад до берега. На носі човна лежало двоє китів, яких Химір спіймав до цього, а тому веслувати було важче, ніж зазвичай.
— Он берег, — показав Химір. — Але до мого дому ще багато миль.
— Ми могли б висадитись тут, — запропонував Тор.
— Тільки якщо ти донесеш мене, човен і двох впійманих китів прямо до помешкання, — відповів знесилений Химір.
— М-м-м… Гаразд.
Тор вистрибнув за борт човна. За мить Химір відчув, як суденце піднялося в повітря. Тор ніс їх на спині — човен, весла, Химіра та китів, — ступаючи по гальці узбережжя.
Коли вони дісталися Химірової домівки, Тор опустив човен на землю.
— Будь ласка, — промовив Тор. — Я приніс тебе додому, як ти й просив. Тепер я хотів би попросити тебе про послугу.
— Яку саме послугу? — запитав Химір.
— Я хочу позичити твій величезний казан — той, в якому ти вариш пиво.
Химір відповів:
— Ти надзвичайний рибалка і дужий гребець. Але йдеться про найліпший пивний казан. У ньому магічним чином вариться найкраще у світі пиво. Я позичу його лише тому, хто зможе розбити мою чашу.
— Не думаю, що це буде складно, — зауважив Тор.
Того вечора вони ласували смаженим м’ясом кита в залі, повній багатоголових гігантів. Усі вони шуміли й веселились, і більшість з них були напідпитку. Коли всі повечеряли, Химір допив останні краплі пива зі своєї чаші й попросив тиші. Він вручив чашу Торові.
— Розбий її, — сказав він. — Якщо розіб’єш, я віддам тобі казан, в якому варю своє пиво, в подарунок. А якщо не зможеш цього зробити, то тобі кінець.
Тор кивнув.
Гіганти перестали жартувати та співати. Вони звернули свої насторожені погляди на Тора.
Химірова фортеця була побудована з каменю. Тор узяв чашу, зважив по черзі в кожній руці, а тоді щосили пожбурив її в одну із гранітних колон, на яких тримався дах бенкетної зали. Пролунав оглушливий тріск, і повітря заповнив сліпучий пил.
Коли пил осів, Химір піднявся і підійшов до того, що залишилося від гранітної колони. Чаша пройшла через одну колону, а потім через іншу, розтрощивши їх на дрібні кам’яні друзки. Вона знайшлась серед уламків третьої колони — трохи припорошена, але не ушкоджена.
Химір підняв свою чашу над головою, і гіганти почали кричати, сміятись, корчити гримаси своїми потворними обличчями і показувати Торові непристойні жести.
Химір повернувся за стіл.
— Бачиш? — сказав він своєму гостю. — Я так і думав, що тобі забракне сили, щоб розбити мою чашу.
Він підняв чашу, і його дружина налила в неї пива. Химір відсьорбнув.
— Кращого пива ви не скуштуєте в житті, — мовив він. — Ну ж бо, дружино, налий іще пива своєму синові та його другові Веору. Вони скуштують найкраще у світі пиво й будуть сумувати, бо доведеться повертатись додому без мого казана, і більше їм не бачити такого гарного пива. А ще їм буде сумно, бо мені доведеться вбити Веора, оскільки моя чаша не розбилась.
Тор сів за стіл біля Тюра, взяв кусень смаженого китового м’яса і без особливого задоволення почав його жувати. Гіганти гомоніли і галасували, забувши про нього.
Мати Тюра нахилилася, щоб налити у Торову чашу пива.
— Знаєш, — мовила вона впівголоса, — мій чоловік дуже черствий. Він впертий і твердолобий.
— Про мене кажуть те саме, — відповів Тор.
— Ні, — сказала вона так, наче говорила до дитини. — Він справді твердолобий. Настільки, що об його лоб можна розбити найміцніші чаші.
Тор осушив своє пиво. Це справді було найліпше пиво, яке він куштував у своєму житті. Тор встав з-за столу і підійшов до Химіра.
— Можна мені спробувати ще раз? — запитав він.
Почувши це, гіганти в залі засміялися, проте найголосніше сміявся Химір.
— Звісно, можна, — відповів він.
Тор підняв чашу. Він повернувся до кам’яної стіни, зважив чашу в руці раз, другий, а тоді різко крутнувся на підборах і тріснув нею об лоб Химіра.
Уламки чаші один за одним посипались Химіру на коліна.
У залі враз запала тиша — тиша, яку порушило якесь дивне сопіння. Тор озирнувся, щоб зрозуміти, звідки долинає звук, а тоді обернувся і побачив, що у Химіра здригаються плечі. Гігант хлипав — гучно і протяжно.
— У мене відібрали мій найбільший скарб, — протягнув Химір. — Я міг завжди сказати чаші, що хочу елю, і казан сам варив мені найкраще пиво. Більше я ніколи не скажу: «Навари елю, мій казанчику».
Тор промовчав.
Химір поглянув на Тюра і ображено мовив:
— Якщо хочеш, пасинку, забирай казан. Але він величезний і важкий — його може підняти тільки дюжина гігантів. Як гадаєш, тобі стане сил?
Тюр підійшов до казана. Він спробував його підняти раз, другий, але навіть для нього казан виявився надто важким. Тюр поглянув на Тора. Той стенув плечима, вхопив казан за верх і перевернув його так, що сам опинився всередині, а ручки казана дзенькнули йому коло ніг.
Тоді казан разом з Тором почав рухатися. Він посунув до дверей, поки всі багатоголові гіганти у залі тупо спостерігали за цим, пороззявлявши роти.
Химір перестав хлипати. Тюр зиркнув на нього.
— Дякую за казан, — сказав він.
А тоді, заховавшись за рухомим казаном від Химіра, Тюр вислизнув із кімнати.
Тор і Тюр разом вийшли із замку, відв’язали Торових цапів і сіли в Торову колісницю.
