Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

Володимирові ж, брату своєму, Ізяслав сказав: «Брате! Ти був єси в Уграх у зятя свойого, у короля, ти знаєш усі наміри і думи їх. Тому тобі, брате, і нині [доведеться] потрудитися знову задля моєї честі і своєї».

І тоді одрядив Ізяслав брата свого Володимира в Угри до короля, зятя свого, задля помочі. Володимир же сказав братові своєму Ізяславу: «Мені, брате, се не трудно є. Задля твоєї честі і брата свойого Ростислава я радо їду». І, отож, одрядив Ізяслав брата свого Володимира до короля, зятя свого, кажучи так: «Коли цесар устав раттю, — хай як тобі з ним бог дасть. Якщо тобі самому не можна, то поміч мені пошли, як ото мені ти сам казав єси. Бо мені бог [один] помічник проти Юрія, і проти Ольговичів, і проти галицького князя. Адже, брате, твоя обида — се не твоя, а моя обида. І так само моя обида — се твоя».

І король, це почувши, послав із Володимиром до Ізяслава помочі десять тисяч доблесних людей. Од короля ж і од Володимира наперед поїхали до Ізяслава[210]посли, [кажучи]: «Брату своєму, тобі, зять, наш король, послав десять тисяч і так тобі мовить: «Де твоя обида, — то ось тобі полки! Туди ж із ними їдь за свою обиду мстити. А [поки] ти, брате, приготувавшись, сиди».

Володимир тим часом прийшов до брата свого Ізяслава з угорськими полками. І Ізяслав, з'єднавшися з братом Володимиром і з уграми, рушив до Києва[211], — бо його покликали мужі Вячеславові, і берендії, і кияни, — і прийшов до Пересопниці. А в той час у Пересопниці пробував Андрій Юрійович, і Ізяслав, прийшовши, став вище Пересопниці і попалив [город] Зарічеськ. І тут прийшла йому вість, що Володимир галицький іде на нього. Ізяслав же, це почувши, почав думати з дружиною своєю, а дружина Ізяславу стала мовити: «Княже! Ти сам відаєш: багато тобі тяготи. Тут стоїш ти, прийшовши до ворога, і сюди йдеш на Юрія. А ось за тобою рать — Володимир. Ти підеш на Юрія, а сі, з'єднавшись, услід за тобою підуть. Трудно ж нам вельми». Ізяслав же сказав дружині своїй: «Ви за мною вийшли єсте з Руської землі, своїх сіл і своїх дібр лишившись. І я також своєї дідизни і отчини не можу зректися. Тож або голову я свою зложу, або ж отчину свою добуду і все ваше добро. Якщо ж мене настигне Володимир із сими, — нехай я з ними суд божий побачу! Хай як бог розсудить [мене] з ним! Коли ж мене встріне Юрій, — нехай з ними я суд божий побачу! [Хай] як мене з ним бог розсудить!»

Звідти ж Ізяслав послав брата свого Святополка у Володимир — стерегти [город] Володимир, а сам пішов із братом своїм Володимиром, і з сином своїм Мстиславом, і з Борисом [Всеволодовичем] городенським, і з уграми до [города] Дорогобужа. І дорогобужці, вийшовши з хрестами, поклонилися [йому]. А він сказав їм: «Ви єсте люди діда мойого і отця мойого. Бог же вам поможи!» І, так привітавши їх, він одпустив [їх] у город. І сказали йому дорогобужці: «Осе, княже, чужоземці з тобою, угри. Коли б не натворили вонилиха якого городу нашому». Ізяслав же сказав їм: «Я веду угрів і всякі народи, але не на своїх людей. А хто мені ворог — на того я веду. І ви ні на що не зважайте».

І, це сказавши, він пішов мимо, і, перейшовши [ріку] Горину, став тут на [річці] Хотрії. А звідти пішов він до [города] Корчеська, і корчани також, вийшовши з радістю, поклонилися йому. Ізяслав же, проминувши город здалека од города, став на ріці [Корчику], не дійшовши [до ріки] Случі.

Володимир же галицький прислав до Андрія [Юрійовича] Василька Ярополковича, кажучи: «Ти піди, брате, до мене». Андрій тоді приїхав до нього і з'єднався з ним коло [города] Мильська. І послали вони сторожів перед собою, а самі рушили удвох услід за ними.

Ізяславу ж прийшла вість, що Володимир галицький, і Андрій Юрійович, і Володимир Андрійович прийшли до Дорогобужа з силою великою і переправляються через Горину. І на другий день, уставши, Ізяслав перейшов Случ, а звідти пішов через Чортів ліс до [города] Ушеська і перейшов ріку Ушу під Ушеськом.

Як тільки переправилися всі війська Ізяславові через Ушу, то сюди, на берег до ріки до Уші, прийшли стрільці Володимира галицького, і Андрієві, і Володимира Андрійовича. Ізяслав же, це почувши, послав стрільців своїх, битися, і стали вони через ріку битися. Ізяслав тим часом, одступивши до города, [туди, де] є річка невелика[212], тут приготувався з братом своїм Володимиром і з сином своїм Мстиславом до бою. Тут же він і став, на тій річці, і перестрілювалися вони через неї. При цім Ізяславові стрільці переїжджали через ріку на ту сторону, а галичани — на сю. І тут Ізяславові стрільці схопили в галичан мужа і привели його до Ізяслава. І допитував його Ізяслав, кажучи йому: «Князь твій де?» І він сказав:«Ото за городом первий ліс. Там він дістав вість про тебе, там же й став. Він не одважився піти крізь ліс, а так сказав: «Якщо ми підемо крізь ліс, то будуть вони битися з нами, а сила наша за нами далеко. Підождем-но тут».

Ізяслав же, це почувши, сказав братові своєму Володимиру, і синові своєму Мстиславу, і всій своїй дружині: «Поїдьмо на них назад». Але дружина сказала йому: «Княже! Не можна тобі піти на нього. Перед тобою ось ріка, та ще погана[213].