ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

Ментальна «гикавка» заважає нам бути далекоглядними. Джарон Ланьє, та й багато його однодумців, порівнювали компанію Kodak, яка за часів розквіту налічувала 140 тисяч співробітників, та Instagram, де 2012 року, коли компанію продали Facebook за мільярд доларів, працювало всього 13 осіб107. Унаслідок післяобразу від Kodak маємо велику спокусу, подібно до Ланьє, наголошувати на втраті робочих місць. Та от яка заковика: щоб існувала й процвітала компанія Instagram, кожний телефон має бути оснащений цифровою камерою і під’єднаний до мобільної мережі; мережа має бути достатньо масштабною, а дата-центри – надавати гостингові послуги, щоб маленькі стартапи обслуговували десятки мільйонів користувачів. (На час продажу сервіс Instagram налічував приблизно 40 мільйонів користувачів, а нині вже 500 мільйонів). Додамо працівників Apple, Samsung, Cisco, Huawei, Verizon, AT&T, персонал системи гостингу Amazon Web Services, яку напочатку використовувала Instagram, а також дата-центрів Facebook. Як бачимо, йдеться про величезний «гірський кряж» на ринку праці, де Instagram — камінчик на одній із вершин.

Ба більше. Завдяки цифровим засобам комунікації і технологіям для створення контенту медіакомпанії нового покоління — Facebook, Instagram, YouTube, Twitter, Snap, WeChat, Tencent та багато інших по всьому світі — роблять обивателів «працівниками», що виробляють контент для рекламного бізнесу. Ми не сприймаємо таких людей як працівників, бо спершу їм ніхто не платить. Проте з часом дедалі більше користувачів хапаються за економічні можливості платформи, де працювали на волонтерських засадах, і тоді платформа підтримує цілу екосистему малого бізнесу.

Звісно, Kodak теж мала мережу людей, які на неї не працювали, — виробники фотоапаратів, фахівці з проявлення плівки, постачальники хімічних продуктів, роздрібні торговці, а також фотокореспонденти, портретисти, фешн-фотографи тощо. Однак тих, на чию роботу й життя впливала фотоіндустрія, було набагато менше, ніж тих, на кого нині впливають цифрові технології. У розвинених країнах інтернет-сектор забезпечує понад 5 відсотків ВВП108. Принаймні для споживачів фотографії — один із головних стимулів активності онлайн. Фотографії визначають, як люди спілкуються, діляться інформацією, купують і продають товари, пізнають світ. Щороку користувачі публікують у мережі понад півтора трильйона цифрових фотографій, а за часів Kodak друкувалося близько 80 мільярдів на рік109.

«Лавина» наростає: чи мали б ми Amazon, eBay, Etsy чи Airbnb без цифрової фотографії?

Цифрова фотографія, без сумніву, важила найбільше в електронній торгівлі, що й казати про сайти готелів, ресторанів і тур­агентств. Побачити товар на фото — майже те саме, що в крамниці на власні очі. Успіхи Airbnb взагалі безпосередньо пов’язані з фотографією.

Компанію заснували 2008 року двоє дизайнерів Браян Ческі і Джо Ґеббіа й інженер Нейтан Блечарзик. Ідея виникла 2007 року. От що розповідав Джо: «Ми знімали квартиру в Сан-Франциско, і нам різко підняли плату. Треба було придумати, як підзаробити. Очікувалася конференція з дизайну, а номерів у готелях не лишилося. Площа нашої квартири дозволяла кинути на підлогу кілька надувних матраців, тож ми вирішили здати місця в оренду»110.

Хлопці самі створили простенький сайт, бо не хотіли розміщувати оголошення на Craigslist — авторитетному ресурсі, який заснував ще 1995 року Крейґ Ньюмарк. Експеримент виявився таким успішним, що підприємці-ентузіасти створили сервіс для короткотривалої оренди кімнат, квартир і будинків напередодні IT-конференції SXSW в Остіні, штат Техас. (Вони ж бо знали, що в готелях усі номери розкуплять). Те саме вони влаштували напередодні Національної конвенції Демократичної партії у Денвері, штат Колорадо, 2008 року.

2009 року їх прийняли в престижний інкубатор стартапів у Кремнієвій долині — Y Combinator. Потім вони дістали гроші від провідної венчурної компанії Кремнієвої долини Sequoia Capital. Та, попри перспективний початок, засновникам проекту не вдавалося швидко знаходити клієнтів. І от вони збагнули, що господарі викладають поганенькі фото своїх помешкань і через це сервіс не викликає в потенційних орендарів довіри й зацікавлення. Отож навесні 2009 року Браян і Джо взяли напрокат високоякісний цифровий фотоапарат, поїхали в Нью-Йорк (на той час головний осередок діяльності Airbnb) і зробили стільки професійних фото, скільки змог­ли. Користувачів сайту стало вдвічі, а згодом і втричі більше. Тому засновники найняли професійних фотографів у великих містах по всьому світі, і бізнес назавжди змінився. Нині компанія щодня здає більше помешкань, ніж найбільші готельні мережі.

Звісно, Airbnb досягла успіху не лише завдяки цифровій фотографії, яка показувала клієнтам помешкання у вигідному світлі. Неабияке значення мала всесвітня павутина, онлайн-платежі з кредитних карток і попередній досвід користувачів на інших сайтах, які навчили довіряти незнайомцям за рахунок репутаційних систем і рейтингів. Airbnb треба було об’єднати наявні сервіси на новій платформі — створити комплекс цифрових послуг, який дозволяє господарям житла знаходити клієнтів і заробляти на оренді.

Головна функція платформи Airbnb — не гарна сторінка в інтернеті з манливими зображеннями інтер’єру, формами реєстрації замовлень і платіжними системами. Такий ресурс за один день може створити будь-яка людина із бодай якимсь досвідом в інтернеті. Насправді ж інтернет-сервіс на зразок Airbnb передусім побудований на «насиченому» ринку111. Це термін Елвіна Рота — економіста, який здобув Нобелівську премію за дослідження, присвячені ринкам праці. Завдання таких сервісів — накопичити критичну масу споживачів і постачальників, читачів і письменників, покупців і продавців. Чимало добре розроблених і гарних сайтів чомусь не приваблюють користувачів, а тимчасом процвітають сайти з гіршим дизайном чи фічами.

Якщо вам пощастить і якщо почнете бізнес у сприятливий момент, насичений ринок сформується органічно, без додаткових зусиль з вашого боку. Перший сайт з’явився 6 серпня 1991 року. Він містив простенький опис проекту Тіма Бернерса-Лі про гіпертекст — вихідний код для веб-сервера і веб-браузера. Сайт був доступний через Telnet — програму віддаленого входу. Користувач міг завантажити вихідний код веб-сервера і створити власний сайт. Рік потому ми з Дейлом Доґерті зустрілися з Тімом за обідом у Бостоні. Тоді ми говорили про сотню сайтів, які з’явилися в мережі. Коли ж у вересні 1998 року запустився Google, у мережі налічувалося кілька мільйонів сайтів.

Завдяки тому, що всесвітня мережа стала загальнодоступною, Тімові Бернерсу-Лі не довелося нічого робити самому. Національний центр суперкомп’ютерних