Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»). ">[17], співавши належні співи над ним. Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, Вячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його.

І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості.

Печать Володимира-Василія Всеволодовича Мономаха. Розкопки на Подолі в Києві. 1972 р. Початок княжіння Мстиславового в Києві

Мстислав, старший син його, сів на столі в Києві замість отця свого [місяця] травня у двадцятий [день]. І коли почули це вороги-половці [про] смерть Володимирову, то присунулися до [городів] Баруча і до Бронькняжа[18], сказавши: «Візьмемо торків їхніх». Та була [про це] вість Ярополку [Володимировичу], і повелів він гнати [руських] людей і торків у Баруч і в інші городи. Вороги ж, наскочивши, не досягли нічого, бог звів на ніщо їхній намір[19], але, довідавшись, що Ярополк у Переяславлі, вони вернулися на Посулля пустошити.

Мстислав Володимирович сідає на столі в Києві. Мал. XIII (XV) ст.

Князь Ярополк тим часом, укріпившись, пішов услід за ними з божою поміччю, не ждучи підмоги [ні] од брата [одного], ні од другого, — з [самими] тільки переяславцями він догнав їх біля Полкстіня. [Половці], побачивши, що їх мало, вернулися назад і рушили, приготувавшись до бою, насупроти. І тоді благовірного князя корінь] і благовірний пагін Ярополк, призвавши [на поміч] ім’я боже і отця свого, з дружиною своєю дерзнув [на них]. І коли зітнулися оба полки, переможені були поганії силою чесного хреста і святим [архангелом] Михаїлом. Частину їх побили, а частина їх потопилася в ріках. І поміг йому бог і отця його молитва, і прославили бога всі люди за такий дар і поміч.

У сей же рік преставився ігумен святої Богородиці Печерського монастиря Прохор [місяця] листопада в п’ятнадцятий [день].

Золота княжа діадема з перегородчастою емаллю. XI–XII ст. У РІК 1127

У РІК 6635 [1127]. Преставився митрополит Микита.

У сей же рік преставилася княгиня, [жона] Володимира [Мономаха], місяця липня в одинадцятий [день][20].

Того ж року потрусилася земля місяця серпня в другий [день][21].

У РІК 1128

У РІК 6636 [1128]. Ольгович Всеволод схопив стрия свого Ярослава [Святославича] в Чернігові, напавши на нього, а дружину його посік і розграбував. Мстислав же з Ярополком, [братом своїм], і з воями хотів іти на Всеволода із-за Ярослава. Всеволод тоді послав [послів] по половців, а Ярослава пустив до Мурома.

Ярослав Святославич кланяється Мстиславові Володимировичу. Мал. XIII (XV) ст.

Половців тим часом прийшло сім тисяч із [ханом] Осулуком[22] і стали вони коло Ратмирової діброви за [рікою] Виром, бо вони послали були послів до Всеволода. [Але] Ярополкові посадники, захопивши їх на [ріці] Локні, привели їх до Ярополка, — бо Ярополкові посадники були по всій[ріці] Сейму[23], — і половці, не діставши вісті од Ольговича, втекли до себе. А тому що Мстислав усе більше налягав на Всеволода, сказали йому: «Навів ти єси половців, а вони не досягли нічого». Всеволод тоді став благати Мстислава і бояр його. Підучуючи [їх] і дари даючи їм, він благав, і так пробув він [у Чернігові] все літо до зими. І прийшов Ярослав із Мурома до Мстислава, кланяючись йому, благаючи [і] кажучи: «Ти хреста єси цілував мені. Піди на Всеволода». Всеволод же ще більше благав Мстислава.

А в ті дні ігуменом [монастиря] святого Андрія був Григорій, якого раніш бо любив Володимир [Мономах], а поважав Мстислав і всі люди. Так той не дав Мстиславу стати раттю за Ярослава, кажучи: «То для тебе менший гріх єсть, якщо, переступивши хресне цілування, ти на рать не встанеш, аніж кров пролити християнськую». І зібрався весь собор ієрейський, — бо митрополита в той час не було, — і сказали вони Мстиславу: «Хай на нас буде той гріх». І вчинив він волю їх, і відступив Мстислав од хресної клятви Ярославу, і журився тим усі дні живоття свойого. Ярослав же пішов назад до Мурома.

Того ж року послав князь Мстислав із братами своїми многих [воїв] на Кривичів чотирма путями: Вячеслава [Володимировича] із Турова, Андрія [Володимировича] з Володимира, Всеволодка [Давидовича] з Городна, Вячеслава Ярославича з Клечеська; їм повелів він іти до [города] Ізяславля. А Всеволоду Ольговичу повелів іти зі своїми братами на [город] Стрежев, до [города] Борисова. [Воєводу] Івана Войтишича він послав із торками, а сина свого Ізяслава із Курська з його військом послав