Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

А Метида — Мудрість назавжди залишилась у Зевсовій голові і править йому за найкращу порадницю. Її ж дочка Атена зробилася покровителькою наук і богинею мудрості.

Грізна богиня Атена народилась у збройних обладунках, проте вона не тільки допомагала грецьким героям здійснювати військові звитяги. У мирному житті Атена прислужилася людству чи не більше — вона навчила людей майструвати колісниці та будувати кораблі, вона подарувала смертним рало та борону, а найголовніше — веретено. Атена була неперевершеною ткалею і покровителькою усіх ткаль. Ніхто не міг дорівнятися до неї у цьому реместві.

А в Лідії в той час мешкала вправна ткаля Арахна, славна на весь край своєю ткацькою майстерністю.

Вона зростала у простій ремісничій родині; її батько фарбував тонкорунну вовну в усі відтінки пурпурового кольору, й дівчина не могла намилуватися фарбами. З дитинства Арахна звикла багато працювати і день удень поліпшувала свою майстерність. Вона пряла нитки тонкі й невагомі, як туман, і ткала з них тканини прозорі, як повітря. Одного разу, коли робота їй особливо вдалася, вона зопалу вигукнула: «Нехай і сама богиня Атена приходить змагатися до мене!»

Атена почула цю мову і вирішила провчити зухвалу ткалю. Вона перебралася на стареньку жінку і, спираючись на ціпок, пришкандибала до Арахни. Арахна ткала, не звертаючи уваги на бабусю. Та ж заговорила: «Нерозумна дівчино, одумайся! Замолоду люди — запальні та горді, а з роками мудрість учить їх обачності. Старість приносить не лише неміч, а й досвід. Не гніви могутню богиню Атену, мерщій перепроси в неї за зухвальство!» Проте гордівлива Арахна тільки відмахнулася від старої: «Чому ж Атена не приходить змагатися зі мною?»

І тут розгнівана Атена набрала свого звичайного вигляду: «Не передумала змагатися?» — «Ні, не передумала», — твердо відповіла Арахна. І почалося нечуване змагання. Атена виткала на полотні власну суперечку з богом Посейдоном за владу над Аттикою. Судив суперечку Зевс. Посейдон гримнув тризубцем об скелю і з неї ринуло солоне джерело. Атена ж щосили устромила спис у землю і з розколини виросло деревце, священна олива. Зевс тоді присудив перемогу Атені, бо дар її був ціннішим для Аттики…

Атена закінчила роботу, помилувалася з її досконалості і глипнула на роботу суперниці. Гнівом і заздрістю спалахнули її очі не могла не визнати небаченої краси полотна.

Арахна виткала багато сцен із життя олімпійських богів, проте на всіх малюнках боги виявляли людські пристрасті та слабкості. Образилася Атена за те, що проста ткаля Арахна насмілилася наділяти богів людськими рисами, тим самим виявляючи до них неповагу, роздерла полотно Арахни, а саму її вдарила ткацьким човником по голові. Поганьблена Арахна зсукала мотузку й повісилася, проте Атена не дозволила їй померти, висмикнула з петлі та мовила: «Живи і вічно пряди полотно в покару за зухвалість!»

Тут — таки Арахна скулилась і обернулася на павука. З тої пори висить Арахна — павук на павутині і тче тонесеньке, невагоме полотно.

Зевс одружився вдруге — взяв собі за жінку океаніду Евриному, яка стала матір’ю харит — богинь краси, радості, жіночої зваби. Вони назавжди лишилися прекрасними юними дівчатами, граційними та чарівними. Харити — це втілення жіночої грації та досконалої краси.

За третю дружину Зевсу була Феміда — богиня права, закону та пророцтв. Вона оголошує людям пророкування й повеління Зевса. Феміда народила Зевсу дітей — гор і мойр. Гори стали богинями, які керували зміною пір року і ладом у природі. Весна гуляла лісами й полями, увінчана вінком із квітів, тримаючи в руках козеня та ріг достатку. Літо прикрашала себе вінком із колосся та ніколи не розлучалася зі снопом стиглого хліба. Осінь мала на голові вінок з оливкового листя і носила на лікті кошик, по вінця повний перезрілими гронами винограду. А Зима, увінчана очеретом, мала під пахвою білу гуску.

Мойри зробилися богинями людської долі. Було їх троє — Клото, Лахесис і Атропа, усе життя вони пряли людські долі, аж доки не постаріли. Наче й боги керували людськими долями, проте навіть безсмертні й могутні боги не могли ні змінити, ні відмінити того, що провістили мойри. І досі Клото пряде нитку, Лахесис проводить її через мінливості долі, а Атропа, перетинаючи нитку, вкорочує людині віку. Все, що напрядуть мойри людині, незмінно збудеться, проте вони не визначають достеменно, коли саме станеться на пророковане. Саме так сталося з сином Алтеї Мелеагром.

У Алтеї, дружини калідонського царя Ойнія, з’явився синок Мелеагр. Через сім днів після його народження мойри напророкували, що він житиме доти, доки горітиме поліно, яке саме спалахнуло в печі. Перелякана Алтея миттю витягнула з печі обгоріле поліно, загасила вогонь та надійно заховала. Мелеагр виріс вродливим і мужнім юнаком, хоробрим і метким.

Одного разу батько Мелеагра Ойній забув принести жертву богині — мисливиці Артеміді, а злопам’ятна богиня в покару наслала на Калідон страшного вепра, який спустошував країну. Лани були стоптані, виноградники знищені, а пастухи й отари втікали від жахливого звіра, якого ніхто не міг здолати. Сховатися можна було тільки в укріплених містах.

Відважний Мелеагр зважився вийти проти вепра. Проте юнак усвідомлював, що самотужки йому не подолати дикого звіра, тож на Калідонське полювання він запросив свого дядька Плексипа, брата Алтеї. Крім того, у полюванні взяли участь славетні герої свого часу, а поміж них — дівчина Аталанта, знана аркадська мисливиця, яку вигодувала ведмедиця на горі Парфеніон, а виховали мисливці. Мелегр був закоханий у хоробру Аталанту.

Цілою юрмою ловці напосілися на