Натюрморт із вудилом - Збігнєв Херберт

Було б лише скромною констатацією, наближенням до загадки Торентіуса хіба на півкроку, якби ми сказали, що він був інакшим, зовсім несхожим на решту громадян Республіки тих часів. Виклично барвистий птах серед однобарвних птахів. Власне життя він, мабуть, трактував як творчість, матеріал, якому надавав незвичайної, вишуканої форми, і власне задля цього руйнував усталені конвенції, приголомшував і розбещував.

Йому належиться титул і сумна честь предтечі, адже у і ньому було щось від маркіза де Сада, а також від poètes maudits[38] XIX століття, а якщо сягнути до ближчих аналогій, — від сюрреалістів. Торентіус випереджував свій час, наче домагаючись навзамін за незвичайні твори виняткового статусу для мистця, а це ніяк не уміщалося в головах порядних міщан, включно з міщанами-малярами. Тому він був приречений на поразку.

Для нас він залишився творцем єдиного образу, курйозним випадком на пограниччі політики, історії, звичаєвості та мистецтва.

Що сталося з його творами? Існує небезпідставне побоювання, що вони розділили долю автора, себто були знищені. Однак, то тут, то там, у переліках і спогадах сучасників можна натрапити на їхні сліди. Крам, письменник першої половини XVII століття, згадує про Портрет теолога. Образ складався з двох суміщених рухомих поверхонь; коли відсували першу, де було зображено поштивого дослідника божественних справ, здивованим очам глядачів відкривалася «навдивовижу майстерно виконана сцена в публічному домі». Непогано.

У реєстрі збірки Карла І ми знаходимо загальний, але достатній для міркувань запис про три образи Торентіуса: «One is an Adam and Eve, his flesshe very ruddy, theye show there syde face. The other is a woman pissing in a mans eare. The best of those 3 is a young woman, sitting somewhat odly with her hand under her legg[39]».

Багато творів мистецтва приречені на потаємне життя, і те, що ми оглядаємо в загальнодоступних музеях і галереях, є лише частиною вцілілого набутку минулого. Недосяжна решта холоне у неприступних лабіринтах, скарбницях, сховках уперемішку з цінними паперами, — їх ревно стережуть не завше освічені колекціонери. Тому не виключено, хоча шанси незначні, що якогось чудового дня вигулькне новий твір Торентіуса.

1865 року на паризькому аукціоні був проданий його образ — мабуть підписаний, бо в ті часи він перебував у нетрях забуття. Відома лише назва полотна — Діана й Актеон. Не збереглися ні репродукція, ні навіть опис твору. Ситуація змінюється мало не радикально, як за помахом чарівної палички, — предмет нашої розвідки підштовхує до використання чорнокнижної термінології, — коли чудовий знавець голландського мистецтва Бредіус публікує у 1909 році піонерську монографію про маляра. Через чотири роки було відкрито Натюрморт із вудилом, — за доволі незвичайних обставин, що не мусить дивувати, адже було ніби останнім жартом із того світу. Картина кілька століть служила накривкою для бочки з родзинками.

Анонімний рецензент, публікуючи у 1922 році звіт із віденських галерей, повідомив про черговий твір Торентіуса, виставлений на продаж. Він окреслює його як справді сенсаційний, «als ganz außerordentliche Seltenheit[40]». Незвичним є уже сам міфологічний сюжет, що, як і акти, був у голландському мистецтві рідкісним жанром. До того ж — дивовижна сміливість у трактуванні теми. На першому плані — чепурне велике ложе, над яким нависає балдахін з вгодованим Амуром, а на ложі Марс і Венера інтенсивно зайняті одне одним. Зліва з’являється Вулкан із тенетами в руках, який либонь прагне підловити божественну пару на гарячому. Вгорі — гроно олімпійців. Як глядачі в театрі, вони залюбки спостерігають за цією сценою. І ще пару подробиць — мавпочка, яка навпочіпки сидить на ліжку, білий пінчер. Під ліжком сандалі й нічні горшки.

Ми нічого не знаємо про дальшу долю цього полотна, ні про його естетичні вартості, крім узагальнення рецензента: «Es ist eine Feinmalerei[41]». Проте сам перелік постатей і предків випромінює атмосферу будуарної розв’язності, пудри, парфумів і гріха. Чи Торентіус, який значно випереджував стиль епохи, не був також самотнім предтечею рококо, віддаленим попередником Буше і Фраґонара? Але де у країні статечних купців він знаходив аматорів для своїх розпусних творів? Ну що ж, мало не в кожну епоху трапляються колекціонери непристойних полотен, котрі спритно ховають свої скарби від очей дітей, дружин, вартових моральності, і тільки за виняткових оказій, заохочені вином, мандрують хитким кроком до темних закамарків і демонструють їх найближчим приятелям, заходячись при тому сороміцьким хихотінням.

Для нас уцілів один образ. Один-однісінький, що затримався над межею небуття.

Життя Торентіуса — готовий літературний матеріал, який сам накидає стиль, вимагаючи від письменника прудкого, карколомного потоку оповіді, гострих контрастів, барокових надмірностей, моделювання постаті