Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Такий образ непоодинокий: дочка морського чуда Варвара-краса із однойменної казки вміє ткати очима, перетворюватись у тварин; царівна при втечі від змія перетворює себе і нареченого у пшеничне поле з дідом, у старий замок з вартовим, у море з рибою тощо («Яйце-райце»); дівчина-пташка робить кросна, що самі тчуть чудо-покрівці. Магічна сила головної героїні підтверджується тим, що вона постає повелителькою світу природи: свистом скликає змій, які їй виконують всю роботу, знається з мешканцями лісу, повітря, моря тощо. Незвичайними є й ті героїні, які живуть у лісі в домі молодців, мисливців, розбійників чи братів (чоловічих військових чи звіриних громад). В. Балушок висловлює думку, що «дівчата, які жили в будинках «вовчих» союзів, вважалися жрицями жіночої богині... що в багатьох народів була особлива «діва-войовниця», якою може бути давньослов'янська Мокош».
Винятковість героїні підтверджується не лише її надприродними здібностями, а й замкненим способом життя. Вона часто посаджена у темницю чи високу вежу, палац на скелі чи острові посеред моря, що, як вказує Дж. Фрезер, є ознакою царської спадкоємиці, яка утримувалась в ув'язненні з метою опіки та охорони. Так, змієва дочка у казці «Яйце-райце» замурована у стовпі, але за те, що головний герой одружився з нею, допомогла йому магічною силою витримати всі випробування.
Цікавий той факт, що у казці «Царівна-жаба» та їй подібних після перетворення жаби у людину залишається її шкіра, втративши яку, героїня вимушена повертатись у володіння змія за тридев'ять земель і героєві нелегко повернути її назад. Кривенька качечка, обертаючись у дівчину, скидає своє пір'я, втративши яке, вимушена залишити своє людське житло і летіти з качками «у вирій». Герой казки «Про вужа-царевича та вірну жону» скидає дванадцять шкір і стає людиною. Він залишається зі своєю дружиною навіть тоді, коли вона спалила його дванадцять вужевих вбрань, але забороняє їй говорити про свою людську зовнішність. Коли вона розповідає таємницю його батькам, він переноситься в інше царство. Наречений-красень з «Казки про герумію», втративши свою шкіру, вирушає у потойбіччя, пояснюючи: «Я мушу сеї ж хвилини тікати, бо мене можуть умертвити. Дотепер мене хоронила тота кожа, а від сеї хвилини я беззахисний».
У мотиві перетворення виявляється здатність героя в разі необхідності перевтілюватись у тварину. Для того, щоб стати ведмедем, птахом, рибою, комахою він по черзі підпалює шерстинку ведмедя, перо орла, луску щуки, крило комара. Л. Дунаєвська розвиває думку О. Фрейденберг про те, що «кожний помічник — це персоніфікація певних властивостей головного персонажа або його стану». Такими помічниками можуть бути не тільки мешканці лісу, води чи повітря, а й всілякі чаклуни, віщуни чи баби, яких герой зустрічає на своєму шляху. Так, Вернидуб та Вернигора в праслов'янській міфології вважались помічниками Перуна, подібними були образи Морозка, Батька вітрів тощо. «Казкові чарівники, маги — міфічні управителі стихій, — пише Л. Дунаєвська, — ґенетично споріднені з жерцями, жрицями, які виконували колись культові обряди... Поміч їхню можна одержати просто згадавши про них після зустрічі з ними... у більшості казок віщуни і тварини допомагають герою тричі: на землі, на воді і на небі. У цій традиційній казковій трикратності «світів»... відображена давня традиція змалювання дерева життя з його триярусністю по вертикалі та чотирикратністю по горизонталі. В цьому чітко виявляється споконвічне прагнення людини пізнати суть всесвіту, підкорити своїй волі не лише землю, а й небо, світовий океан».
Часто диво-істоти, чарівні помічники з потойбіччя є втіленням культу померлих предків, що з іншого світу допомагають живим, сприяють їх щастю. Такими, зокрема, є мешканці природи, яким герой рятує життя, вбачаючи в них своїх родичів, братів («Будеш мені братом»).
У чарівних казках представлені й інші культи. З поклонінням землі пов'язані такі найпоширеніші мотиви: меч чи інші речі, що виростають з-під землі, або ж підземні скарби виявляються чарівними; з-під землі з'являються диво-чарівники, а противники провалюються крізь землю. Іноді змальовується й підземне царство — «От як повів його Ох та й повів, аж на той світ, під землю, та привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої; а в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все... А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута... Мавки подають йому страву — і страва зелена» («Ох»). Ох — володар підземного царства — виступає водночас володарем лісу.
Земля у казках додає сили. Ілля з «Казки про Іллю Муромця та Солов'я-розбійника» в час смертельного поєдинку згадує слова: «Скільки на землі лежатимеш, стільки сили набиратимешся». От цар Калін його до землі притискає, а Ілля лежить собі й думає: «Гай-гай, притискай, притискай!» Та все стає сильнішим та сильнішим».
Чарівна не лише земля, а й урожай, який вона родить: поля золотої чи білоярої пшениці є місцями, де гуляє вітер, прилітає Жар-птиця їсти зерно чи випасається золотогривий кінь («Про двох братів і пшеницю, що двічі на рік родила»).
Земля теж постає межею між світом живих та мертвих: герой іде дорогою, «...коли дивиться, аж земля завалилась — нікуди далі йти. От цар звелів зробити собі ланцюг, та такий довгий, щоб на той світ дістав...» («Про того царя, що був під землею»). У потойбіччі він бачить світ підземного змія, подібний до наземного — там теж є дерева, тварини та птахи, падає дощ, але звідти неможливо повернутись. Межею у казках постає також місце, де сходиться «небо з землею».
У чарівних казках карпатського регіону поширені елементи культу гір. Тут зустрічаються незвичайні мідні, срібні, золоті, скляні чи кришталеві гори, що розмежовують царства одне від одного («Таємниця скляної гори»). Так, у
