Гуляш із турула - Кшиштоф Варга

На Бошняк тейр у Будапешті є базар, котрий незабаром має зникнути, а на його місці має вирости торговий центр і станція нової лінії метро. На базарі можна ще досі глянути на країну, якої вже давно нема на політичній малі світу, але яка безперервно існує в думках, на малюнках, нашивках, плакатах і настінних килимках.

М’ясна ятка на базарі, що на Бошняк тейр, уся обклеєна плакатами «Ференцвароша» і зображеннями дотріанонської Угорщини. Футбольний клуб «Ференцварош» — уособлення Великої Угорщини, бо такий же малий і слабкий, але різники все ще відчувають слабкість до Фраді[44]. У м’ясному, що на розі Москва тейр і Дейкан утцо, також висять старі плакати і вимпели «Ференцвароша». Над столиками, біля яких їдять гурку дрібні чиновники і старушенції з околиць, висять вицвілі фотоплакати Фраді 1967 і 1976 років. Цінується тільки минуле; сьогоднішні кордони Угорщини чи сьогоднішній «Ференцварош» не влаштовують ніяк. Бліда тінь колишньої команди плентається сьогодні десь у другій лізі. А ось на базарі, що на Бошняк тейр, абревіатура FTC (Ferencvárosi Torna Club) вписана в малюнок земель Корони Святого Стефана, а той — обрамлений червоно-біло-зеленим прапором.

Наклейки з контурами дотріанонської Угорщини, країни, що виглядала, наче відбивна зі свинини, можна побачити на машинах, куртках та ранцях гімназистів і то значно частіше, ніж емблему FTC. Якщо подивитись на сьогоднішній «Ференцварош», нелегко повірити в його давню могутність. У могутність земель Корони Святого Стефана вдається повірити набагато легше, бо за нею стоїть могутність міфу, який ненастанно плекають і підживлюють.

Я люблю базар на Бошняк тейр, і з кожним днем, що наближає день його зносу, я люблю його ще сильніше. Бувало, сяду в центрі на сімку і їду туди тільки заради того, щоб наїстися посеред різних м’ясних та овочево-фруктових яток, а потім з’їсти навстоячики ланґош із сиром і сметаною або ж паприкаш із картоплею. Саме тому мене неймовірно тішать фінансові труднощі при прокладанні четвертої лінії метро, яка мала закінчуватися якраз на Бошняк тейр. Залишається тільки сподіватися, що лінію не прокладуть далі за вокзал Келеті. І навіть якщо колись (і це обов’язково станеться) будку з ланґошами замінить «МакДональдз», м’ясний магазинчик із різниками-націоналістами — кентуцький «Фрайд Чікен», а розкладки з нелегальними китайськими підробками взуття та одягу замінять модні бутіки з офіційними китайськими підробками, то мене на цій землі вже не буде.

Але поки я живу, поки в моїх думках Будапешт, то можу спокійно обстукувати кавуни та дині, перевіряючи тим самим, чи достатньо дозрілі, вибирати розкладений перець, щоб був непоморщений і твердий, як це роблять усі інші, хто далі мешкає на Зуґлові, на Уйвідейк тейр, на Дєртян утцо і на Таллейр утцо; а потім можу собі перекусити паприкашем із картоплею, пригадати оди Бейли Гомвоша на честь паприкованого сала і подумати, що це і є найважливіше в житті.

Замість уніфікації угорських базарів прийде уніфікація міжнародної торгівлі, зовсім нецікава, бо скрізь виглядає однаково. Угорські базари також однакові на вигляд, але тільки в Угорщині. Ті будапештські — варті поеми, і то написаної величним гекзаметром. Взяти хоча б базари на Бошняк тейр і на Фейні утцо (за торговим центром «Маммут»). Будапештські базари чекають на свою поему, що оспівуватиме розкладки з овочами та м’ясом, кіоски з дешевим вином і паленкою, біля яких з самого ранку солідарно квасять робітники та пенсіонери, будки з ланґошами, біля яких вибухає життя на світанку і доходить до кульмінації близько полудня, коли пора покупок гармонійно поєднується із обідньою порою. Крім черг до м’ясних та овочевих лотків, шикуються також черги до їдальні та віконець, у яких мужчини із засаленими білими фартухами смажать і тушкують м’ясива. Коли нарешті життя починає притихати, базар потроху безлюдніє, бо вже пройшов ранній полудень, усе купилось і виділені на сьогодні форинти вже потратились. На кухнях Зуґлова, Ержейбетвароша і Будина чоловіки і дружини ріжуть на кубики цибулю, перець і помідори, готуючи їжу на вечір, а з вітальні доноситься голос диктора телебачення.

У Модьорок Базо, тобто в Домі угорців, на Шеммелвайс утцо, зразу на розі Ракоці ут, якою мчаться стада темно-синіх автобусів, донедавна ще знаходився магазин, у якому продавалися виключно угорські продукти. Міжнародним концернам сюди зась, а всі ті джонсон-і-джонсони, унілевери, крафт-фудси, пепсі-ко були в прольоті. У цьому магазині не знайшли собі місце ані американські та глобальні бренди продовольства і гігієни, ні китайські трикотажні вироби. Це був утопічний дисконт, що доводив самодостатність угорської нації. Ідеальне поєднання парфумерного магазину і парафіяльної крамнички з різним дріб’язком. Отже, було там мило і повидло, мед і пральний порошок, рідина для миття вікон, паленка, чаї, цигарки «Гунґарія» і «Паннонія», які самими тільки назвами можуть переконати в чистоті свого походження. Палити ці цигарки — це немов дихати чистим повітрям пушти: вдихати сморід гною, але гною національного.

У такому магазині не могло забракнути і продуктів мучеництва. Окрім триколірних свічок з угорським гербом, можна також купити свічу з написом «Тріанон» із зображенням святого Стефана, що стоїть на тлі карти Великої Угорщини з гаслом «Так було — так буде». Біля свічок лежать жіночі колготки «Белла Патріція», назва яких підозріло вказує начебто на чуже походження. Але боятись не треба, це угорські капронки на угорські ноги. Окрім колгот, там були також труси: трикотажні й з мереживом, для угорських жінок, або хтозна, може, також і для угорських чоловіків, таких собі націоналістичних фетишистів і трансвеститів. А коли вже натягнути угорські капрони на угорські труси, можна одягнути угорську сорочку з гербом, а на голову — шапку з турулом на фоні Великої Угорщини за тисячу вісімсот форинтів. А до цього всього можна взяти цибулю і картоплю з дерев’яних ящиків при вході, сири, буженину і, звичайно, паштет з гуски, який продається в кожному магазині.

Цього магазину не стало, мабуть, збанкрутував. Думаю, важко було утримувати великий одноповерховий маркет, що пропонував такий дивний асортимент, до того ж у самому центрі міста. Напевно, дешевша китайська цибуля і дешевші китайські труси взяли гору над угорськими, а хлопці з емблемою Арпадів на військових куртках купляють рідину для миття посуду і каву вже в звичайному магазині; задля цього вже не мусять завдавати собі клопоту із добиранням на