Гуляш із турула - Кшиштоф Варга
Лечо з Ґурчані та Орбана
Увечері, близько дев’ятнадцятої години, у критий ринок на Чарнок тейр привозять свіжих коропів. На великій платформі стоять пластмасові контейнери, а дядько у високих гумаках вибирає жирних, рухливих риб і вкидає їх до похиленого жолоба. По ньому риби потрапляють прямо в супермаркетний візок, який потім відвозить чолов’яга в сіро-зеленому гумовому комбінезоні. Вони обоє роблять усе дуже швидко, наче готуються до битви міст, у якій розвантаження коропів буде одною з дисциплін. Коли візок майже повний, дядько в гумаках моментально перекриває жолоб, а той другий відвозить коропів у магазин. Часом якась дуже енергійна риба вискакує з візка або жолоба на асфальт і б’ється неподалік криниці, у яку відводиться зайва вода із контейнерів. Тоді з’являється третій дядько, що перед цим спостерігав за розвантаженням, і намагається взяти в руки слизьку рибу. Ті двоє не звертають уваги, що там з рибою на асфальті, тільки продовжують далі вибирати незліченних коропів. За третім разом помічник таки піднімає і кидає ту рибу в жолоб. Короп — третій (після турула і казкового оленя) у списку легендарних провідників угорців на їхні теперішні землі. Короп — живність свята, невтомний віл угорської кухні, що жертвує своє болотисте м’ясо на славний рибальський суп, який замовляють закордонні туристи, зиркнувши у свій путівник на сторінки про місцеву кухню.
На вулиці Ваці — давній мрії поляків про кольоровий світ, соціалістичному ерзаці західного споживацтва, а нині звичайній вулиці, на якій вискубують гроші від туристів — пізнього вечора прогулюються шльондри-аматорки і викидáли з нічних клубів. Магазини з гарно запакованою угорською мовою і обмінники з по-бандитськи завищеними курсами вже зачинені, і Ваці остаточно тратить свій фальшивий блиск, удаване великоміщанство. Вулиця стає доволі провінційною, наче якесь прикордонне місто, у якому пізнього вечора відчиненим залишається тільки «МакДональдз» і сумнівний клуб з танцями на столі. Шльондри сором’язливі і скромно вдягнуті. Вони не носять ніякого хутра, ходять без шпильок, на обличчі немає їдкого макіяжу — тому на вигляд вони як продавщиці, що, ідучи додому, вирішили собі трохи потинятись по Ваці. Вони полюють на іноземців, найчастіше зав’язують розмову з запитання, чи розмовляє потенційний клієнт англійською. Після ствердної відповіді, задають наступне тестове запитання, наприклад, як пройти на вулицю Рейґі пошто, яку знає кожен будапештець, але не знають іноземці. Ці шльондри нагадують героїнь фільму Іштвана Сабова «Люба Еммо, дорога Бьобе», а саме: двох молодих учительок російської мови, яким після 1990 року раптом забракло роботи; Емма пробувала викладати англійську, хоч не мала для цього елементарних знань, Бьобе вибрала коротший шлях — почала сидіти в кав’ярні «Анна» на Ваці утцо і ловити іноземців. Жодній з них нічого не вдалося: Емма опинилась у підземному переході, де продавала газету «Моі Ноп», а Бьобе — на вахті в гуртожитку, з вікна котрого, врешті, викидується, аби покінчити з собою. «Моі Ноп» означає «сьогоднішній день», ця назва газети — підкреслено символічна. Сьогоднішній день ранньокапіталістичної Угорщини в фільмі Сабова означає несправедливе покарання людей, яких легко було прийняти за бенефіціантів минулої системи, оскільки вони навчали зненавидженої мови совєтських окупантів.
Сьогоднішні Емма і Бьобе виглядають менш відчайдушними. Все те ж аматорство, але вже без напруги. Починають розмову так, наче їх зовсім не цікавлять гроші, а заняття проституцією виходить із проявів їхнього милосердя. Адже ж стільки мужчин потребує потіхи в довгі, самотні, осінні вечори. Шльондри з вулиці Ваці не загрузли в нудьзі та рутинності, до того ж їхні «тілесні подвиги» виглядають усе ще трохи сором’язливими, а тому й симпатичними.
У суботу на газонах перед купальнею Лукача відбувається овчкопіоц, на якому продають непотріб, зібраний по смітниках, старі меблі та користовану побутову техніку — відторгнуті рештки чужого життя.
Тут можна знайти всяку всячину: старі зашкарублі туфлі, одяг, що швидше нагадує ганчір’я, негарні пластмасові іграшки, тупі ножі — все брудне, запилюжене, із надмірною неоковирністю напрошується до потенційних власників. Також можна дешево купити чиєсь добряче поношене щастя. За прилавком (у вигляді простеленого на траві пледа) старша жінка пропонує за двісті форинтів велике зарамоване фото усміхненої пари: жінці коло тридцяти, білявка з кучерявим волоссям; мужчині, мабуть, на десять років більше, у нього вуса з могутніми меандрами. Вона пружна, він жилавий, виглядають на здорових, фізично розвинутих. Вона сидить у нього на колінах, і обоє щиро усміхаються, на тлі якісь кущі і ліхтар — не то в саду, не то на кемпінгу. Блідувата кольорова гама вказує, що використовувалася фотоплівка «Орво», фасон літнього одягу — на кінець сімдесятих років, може, початок вісімдесятих. Жінка, що продавала цю фотографію, мала раніше її десь знайти, мабуть, на так званій «викладці», коли перед хатою виносять весь непотріб. Хто ж тоді з полегшенням позбувся цього свідчення давньої дружби або любові? Цей вусатий? Може, білявка? Чи хтось третій? Їхня дитина, знайомі? Це фото заважало в квартирі? Через нього не вистачало місця на нове дзеркало? Фотографія — велика, такі не зберігають у шкатулках чи коробках від цукерок. Для неї треба чимало місця на стіні. Цікаво, чому ця жінка вирішила, що це буде річ, котру взагалі хто-небудь захоче купити? Жодної з неї тобі користі, і до того ж зображуються на ній абсолютно невідомі люди, навіть не якісь знаменитості з телевізора чи лискучих журналів, ні тобі актори, ні спортсмени, а тільки якісь там, скажімо, Жужа та Янош з багатоповерхівок Овбуди або зі старого будинку недалекої Морґіт кюрут. Ця фотографія — дешева: коштує, як склянка пива в заблюганому пивбарі. Тільки хто ж на неї звабиться?
«Ломтолоніташ» означає «викладка», масове викидування домашнього непотребу. Кожен район святкує цей день непотрібного хламу окремо, щоразу іншого дня. Завдяки цьому все місто не перетворюється вмить на одне велике, суцільне звалище. Саме в цей визначений день жителі району викладають на тротуари перед своїми будинками старі шафи, ліжка, матраци, з яких вилізли пружини, пальта, погризені міллю, поламані холодильники та пральні машини. На купах деревини та металу можна знайти старі
