Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Колесса Ф. Українська усна словесність / Вступ, ст. М. Мушин-ки. — Едмонтон, 1983. — С 1—154.

Колесса Ф.М. Фольклористичні праці. — К.: Наук, думка, 1970. — 415 с

Мишанич С.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. — К.: Зодіак-ЕКО, 1994. — С 263—276.

Пропп В. Поэтика фольклора. — М.: Лабиринт, 1998. — 352 с.

Сиваченко М.Є. Сторінки української літератури і фольклористики. — К.: Наук, думка, 1990. — 301 с

Франко І. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — 289 с

Франко І. Дві школи в фольклористиці // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 29. — К.: Наук, думка, 1981. — С 416—424.

Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Тернопіль, 1994. — 480 с.

Проблема виникнення фольклору у світоглядно-історичному плані є досить складною. Складність її вирішення криється у значному часовому проміжкові, що віддаляє нас від того періоду життя суспільства, коли виникали перші уявлення та вірування, пов'язані з ними ритуальні та магічні дії, що становлять основу народної творчості. До початку наукового зацікавлення уснопоетичною творчістю, коли почалося цілеспрямоване записування та вивчення окремих текстів та жанрів, найдавніші твори, безумовно, не дійшли. Це було спричинено їх усним побутуванням, у процесі якого вони змінювалися під впливом світоглядних та суспільно-історичних поглядів. При цьому елементи давніших епох затирались, натомість з'являлись нові. Тому відгомін найдавніших систем усної народної творчості дійшов до наших днів у формі окремих вкраплень, образів, деталей народних текстів, що відносяться до значно пізніших періодів творення. Але вони разом з археологічними, етнографічними пам'ятками давньої культури є матеріалом, що дає певне уявлення про доісторичні часи українського етносу.

Записані твори української усної словесності, які є предметом вивчення сучасної фольклористики, містять багато персонажів, образів, структурних елементів, які паралельно зустрічаються у різних жанрах — епічних, ліричних та драматичних, наявність та значення яких поза межами дослов'янського та давньослов'янського світоглядів не знаходять жодного логічного пояснення.

Багато з цих елементів наявні в пісенно-епічній творчості інших народів (при чому не тільки слов'янських). Це є свідченням певного зв'язку між суспільно-історичними процесами, що відбувались на індоєвропейській території. Вивчення історичних зв'язків давніх епох та народів виходить поза межі, окреслені фольклористикою, але в них можна знайти пояснення багатьох елементів та рис, пов'язаних виникненням усної народної творчості.

Сучасній науці важко вказати точний час зародження народнопісенної творчості. Але, ймовірно, початок цього процесу можна віднести до періоду трипільської культури, або й ще раніше. Далі система фольклору як частина життя давніх дослов'янських племен проходила різні стадії розвитку, зазнавала значних змін під впливом культури народів-сусідів чи кочових племен, що проходили через цю територію.

Фольклор виник у системі найдавніших народних уявлень та вірувань, що складалися з елементів анімізму, тотемізму та фетишизму.

Анімізм (від лат. апітиіа — душа) — віра у наявність душі чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу. Анімізм полягає в ототожненні живої природи з неживою. Елементи анімізму наявні у світогляді праслов'ян і зустрічаються в системі культів у формі вірувань в наявність душі в дерев, тварин, птахів, природних стихій — грому, блискавки, померлих людей та тварин. Тому в системі цих уявлень сили та явища природи (сонце, вода, камінь, дерево) поставали як живі істоти (персоніфікувалися), і їм люди поклонялися.

На основі анімічних вірувань прадавні люди пояснювали різноманітні фізичні стани — хвороби, лихоманки, сон (який уподібнювався до сакрального екстазу, відриву від всього земного — тобто втрата слуху, зору, нюху, мови); пояснювали різноманітні явища, такі як тінь (яку уявляли двійником людини, її духовною суттю).

Тотемізм — сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв'язок між людьми (племенем, общиною, родом) та окремими видами рослин, птахів і звірів. У межах цих поглядів окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені (кожне з яких мало свого тотемного предка, який міг вважатись водночас охоронцем та оберегом людей цього племені). Також існували погляди про те, що після смерті представники цього племені набувають образу цієї тварини (рослини) і можуть впливати на життя живих.

У тотемічних віруваннях людина ототожнює себе, своє життя з життям навколишнього світу, з видимою природою. Людина, уявляючи себе дублікатом зовнішнього світу, робить все те, що відбувається у природі, повторюючи все, що потрапляє у її поле зору.

З цим пов'язане поклоніння як особливе ставлення до рослин та тварин певних видів, вірування у їх надзвичайну силу. «Тотем... становить собою клас матеріальних предметів, до яких примітивна людина ставиться з особливою повагою, гадаючи, що між ними і нею існує тісний і інтимний зв'язок. Зв'язок цей двобічний: тотем заступається за людину, остання відплачує тотему тим, що утримується вбивати свій тотем, якщо він відноситься до класу тварин, рубати і зривати, якщо до класу рослин, і виявляє йому всілякі знаки поваги. Давніми тотемами-тваринами були ведмідь, вовк, лисиця, коза; тотемами-птахами — лебідь, лелека, зозуля та ін.; тотемами-деревами — дуб, ясен, липа, явір, сосна та ін.

Фетишизм — система уявлень про надприродні властивості предметів і речей та поклоніння їм. Він ґрунтується на системі прадавніх уявлень. Древні люди не розмежовували світу матеріального і нематеріального, людини та природи, дії та предметів. В їх уявленнях предмет з дерева зберігав дух дерева, лісу; кістка тварини — дух тварини; на витвір людини переходив дух людини-творця... Людина доісторичної епохи сприймала світ по-своєму: «Річ для неї — космос; і вона створює навколо себе речі, які становлять життя природи... Річ, яка зображає космос, сама є і цим самим космосом