Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
— Я не спав усю ніч, — тихим голосом сказав Фінґерз. — Удень я не насмілююся метушитися, бо почнуть цікавитися люди. Але, врятуй Боже мою душу! — минулої ночі я добряче побігав, Кенте. Я, мабуть, пройшов із десяток миль, може, трохи більше чи менше. Але справи йдуть — і добре йдуть!
— А Понте, Кіну, Муї?..
— Усі працюють, як чорти, — прошепотів Фінґерз. — Є тільки один шлях, Кенте. Я освіжив у пам’яті всі відомі мені закони, і скажу тобі: не існує закону на землі, який урятував би тебе. Я читав твоє зізнання, і не думаю, що ти відбудешся виправним закладом. Вважай, що зашморг у тебе на шиї вже затягується. Бо я гадаю, що тебе повісять. Ми просто маємо якось інакше витягнути тебе звідси. Я мав розмову з Кедсті. Він зробив розпорядження відправити тебе до Едмонтона за два тижні, починаючи з завтрашнього дня. Нам знадобиться увесь цей час, але його нам цілком вистачить.
Наступні три дні Фінґерз щовечора приходив у камеру Кента і щоразу виглядав краще. Щось швидко зміцнювало його плоть і повертало тіло у форму. На другий день він сказав Кентові, що нарешті знайшов шлях до порятунку, тож коли настане час, втеча буде легкою. Але він вважає за краще наразі не втаємничувати у це Кента. Кент має бути терплячим і вірити. Це найголовніше — у будь-який час зберігати віру, що б не сталося. Кілька разів він наголошував на цьому «що б не сталося». На третій день Фінґерз здивував Кента. Він був неспокійний, трохи знервований. Він і досі вважав за краще не розкривати Кентові всього плану, принаймні до наступного дня. Фінґерз пробув у камері не довше за п’ять-десять хвилин, і було щось незвичне в тому, з якою хваткою він потиснув руку Кента на прощання. Чомусь після його відходу Кент уже не почувався так добре. Він із нетерпінням чекав наступного дня. День настав, і годину за годиною він прислухався, чекаючи важких кроків Фінґерза в коридорі. Так минув ранок. Подальші години видавалися нестерпно довгими. Настала ніч, а Фінґерз так і не з’явився. Кент майже не склепив очей, відтоді як ліг спати, до ранку. Об одинадцятій годині з’явився місіонер. Перш ніж він пішов, Кент дав йому коротеньку записку для Фінґерза. Він щойно встиг пообідати, і Картер саме забрав тарілки, коли отець Лайонн повернувся. Ледь глянувши на його обличчя, Кент збагнув, що той приніс лихі новини.
— Фінґерз — відступник, — промовив місіонер, і його губи скривилися, додаючи словам ще більшої виразності. — Сьогодні вранці він знову сидів на ґанку, напівдрімаючи, і сказав мені, що після довгих міркувань дійшов остаточної думки: він нічим не зможе тобі допомогти. Він прочитав твою записку і спалив її на сірнику. Просив переказати тобі, що план, який він вигадав, занадто ризикований — для нього. Казав, що більше не прийде. І…
Місіонер потер свої вузлуваті засмаглі руки.
— Кажи далі, — важким голосом сказав Кент.
— Те саме він просив передати інспекторові Кедсті, — завершив отець Лайонн. — Передати, що він не бачить для тебе жодного шансу, тож із його боку безглуздо витрачати зусилля, намагаючись урятувати тебе, Джиммі! — він м’яко торкнувся руки Кента.
Обличчя Кента сполотніло. Він обернувся до вікна і якусь мить нічого не бачив. Потім, узявши олівець і папір, він знову написав Фінґерзу.
Настав вечір, коли отець Лайонн повернувся з відповіддю. І знову лише на словах. Фінґерз прочитав записку і так само спалив. Він спеціально переконався, що останній клаптик паперу обернувся на попіл, розповідав місіонер. І він не має чого сказати Кентові, окрім того, що вже казав раніше: подальше втілення їхніх планів є неможливим. І він просить Кента більше нічого йому не писати. Йому шкода, але рішення його незмінне.
Але навіть після цього Кент не міг повірити. Весь залишок дня він намагався проникнути в мозок Фінґерза, але давня навичка — відкинувши власну особистість, стати на бік іншої, цього разу його підвела. Він не міг знайти причини несподіваної зміни в поведінці Фінґерза, окрім тієї, у якій Фінґерз відверто зізнався Кенту — страху. Вплив розуму зазнав поразки в сутичці з цієї купою матерії. Витримка покинула Фінґерза.
П’ятого дня Кент піднявся зі своїх нар. У його серці ще жевріла надія. Але день минув, за ним минув шостий, і місіонер приніс звістку, що Фінґерз знову став старим Брудним Фінґерзом і з ранку до ночі тільки те й робить, що просиджує на ґанку.
На сьомий день сподівання Кента зазнали остаточного нищівного удару. Плани Кедсті змінилися. Він, Кент, мав вирушати до Едмонтона наступного ж ранку під конвоєм Пеллі й спеціально призначеного констебля!
Після цього щось зламалося всередині Кента. Здавалося, що тіло його постарішало на багато років. Переможений розум уже не здатен був міркувати, як раніше. Наче якийсь невідворотний фатум навис над Кентом. Фінґерз підвів його. Щастя відвернулося. Усе навколо поставало проти нього, і вперше за тижні боротьби зі смертю й тим, що гірше за смерть, він проклинав самого себе. Існує межа оптимізму й надії, і він досягнув цієї межі.
На сьомий день по обіді місто огорнула гнітюча імла. Ішов дрібний дощик. Година спливала за годиною, а мряка не вщухала, навпаки, підсилившись із настанням ночі. Він з’їв вечерю при світлі в’язничної лампи. До восьмої години надворі було вже зовсім темно. І цю темряву час від часу прорізала блискавка під відлуння грому. Дощ стукав по дахах казарм, рівно й монотонно.
Він глянув на годинник у руці — була чверть по дев’ятій, коли він почув віддалений скрип вхідних дверей. Він чув його вже дюжину разів після вечері та не звернув уваги, але цього разу слідом за скрипом до нього долетів голос. Від звуку цього голосу тут, у поліційному відділку, його наче вдарив електричний струм. А наступної миті він почув стишений сміх. Сміялася жінка.
Він устав. Почув, як двері відділку зачинилися й настала тиша. Здавалося, що годинник у його руці цокає неймовірно голосно. Кент запхав його в кишеню і стояв, вдивляючись у в’язничну нішу. Кількома секундами пізніше
