ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

автоматично добирали посилання не тільки на найкращі, а взагалі на будь-які сайти. Отож 1998 року, коли запустився сервіс Google і показав набагато кращі результати, стало очевидно, що у веб-лінках знайдено прихований інтелект. Лінк не просто відсилав до сторінки, яку раніше пошуковий рóбот міг не помітити, а давав можливість відкривати новий контент у мережі. Кількість лінків також засвідчувала цінність сайту. Кожний сайт, який давав посилання на інші, мав зворотні посилання на себе. Лінки і їхня якість підказували пошуковій системі, яку цінність має відповідна сторінка. Як довго сайт у мережі? Скільки користувачів зробили на нього посилання? Чи цінними видалися людям лінки на цьому сайті? Ба більше, користувачі обмінювалися враженнями завдяки «видимому тексту посилання» — словам документа-джерела, які слугують гіперлінком. Google знайшов золоту жилу даних, і його вже було не спинити.

Мені запам’ятався захоплений пост у блозі Роберта Скобла про людський фактор у робóті пошукових систем: «Я щойно відкрив для себе новий ресторан у Сіетлі. Сайту в Google немає, але завтра буде, бо я надіслав посилання на цей заклад!».

5. Далі, 1995 року, ми побачили, як компанії eBay і Craigslist застосували краудсорсинг до продуктів і послуг. Тож усвідомили, що магічний конгломерат мільйонів користувачів породжує нові види послуг, та, не обмежуючись «контентом», виходить на фізичний рівень.

6. Ми спостерігали, як Amazon переганяє Barnes&Noble та Borders у галузі онлайн-продажу книжок. Amazon застосовувала ті самі принципи, що й Google, розробляючи кращу пошукову систему для ефективної електронної торгівлі. Barnes&Noble дотримувалася такої самої моделі, що й у роздрібних крамницях: дозволяла видавцям оплачувати розміщення інформації про них у пошуковику, тому на пошуковий запит, скажімо, про комп’ютерну книжку з JavaScript чи Perl видавалася книжка видавця, який найбільше заплатив. А от Amazon вибирав найбільш «підхожу» книжку, враховуючи різноманітні сигнали: рівень продажів, позитивні відгуки, зовнішні посилання з Amazon Associates та інші дані, засновані на колективному інтелекті. Ми завжди тішилися, коли знаходили свої книжки в топі пошуковика Amazon, бо знали, про що це свідчить: десятки тисяч читачів вважали наші книжки найкращими.

Отож 2004 року, проаналізувавши всі розглянуті вище тенденції, я обмірковував визначення Web 2.0 і намагався зрозуміти, що вирізняє компанії, які витримали крах доткомів. Стало очевидно, що всі, хто «вижив», створювали продукти, так чи інакше об’єднуючи внески користувачів.

Коли 2009 року я написав «Веб-урегулювання: Web 2.0 п’ять років потому» (Web Squared: Web 2.0 Five Years On), було зрозуміло, чого очікувати далі. «Революція смартфонів перемістила мережу з робочих столів у кишені, — писав я. — Додатками, створеними за допомогою колективного інтелекту, тепер управляють не клавіші, а сенсори. Наші телефони й фотоапарати стали очима й вухами додатків; сенсори фіксують рухи й місця розташування, підказуючи, де ми перебуваємо, на що дивимося і з якою швидкістю пересуваємося. Пристрої збирають, відображають і застосовують дані в реальному часі. Технології заполонили наше життя»46.

«Всесвітня мережа — це вже не сукупність статичних сторінок HTML, які описують щось із нашого світу, — писав я далі. — Мережа дедалі більше стає окремим світом. Усе й усі, що є в реальності, кидають “інформаційну тінь”, відбиток даних. За умови розумного відо­браження й обробки даних, відкриваються надзвичайні можливості й перспективи».

Однак варто наголосити: виявивши вектор, ви не обов’язково зрозумієте значення. Так, ще 2009 року я збагнув, що сенсори — ключ до розвитку додатків нового покоління, але я не передбачив прориву Google в галузі безпілотних автомобілів чи революцію Uber у сфері транспорту за запитом, яка сталася завдяки телефонним сенсорам.

До того ж я не переймався реалізацією власних передбачень. Журналіст Джон Дворак, що спеціалізується на технологіях, якось нагадав мені, що в часи зародження всесвітньої мережі я впевнено прогнозував появу ринку, де будуть продавати й купувати доменні імена. Я знав, що доменні імена стануть вкрай цінними, але жодного собі не придбав.

Виявивши тенденцію, вам буде легше розпізнати найважливіші події, адже це кроки на шляху вздовж вектора, де рух невпинно прискорюється. Підприємці й винахідники, як влучно зазначив Воллес Стівенс, завзято «шукають можливого в можливому»47. Тобто уявлення про те, як люди мислитимуть у майбутньому, допоможе вам завважувати і враховувати деталі.

Twitter — великі можливості непрограмістів

Я зробив великий крок уперед, коли почав сприймати інтернет як операційну систему для додатків наступного покоління. До 2010 року ця ідея утвердилася в індустрії інформаційних технологій. Відтоді девелопери розробляли додатки на основі даних інтернет-сервісів — місце розташування, результати пошуку, соціальні мережі, музика, продукти тощо. Стартапи вже не створювали локальних додатків у власних дата-центрах. Вони перемістилися в те, що нині зветься хмарою. Мені вже не треба було проповідувати цих істин.

Щиро кажучи, я був готовий рухатися далі. От як у вірші Томаса Еліота: потрібні слова приходять запізно, або такими, що їх неможливо вимовити; і кожна спроба — новий початок, штурм хаотичних думок...48

Я втомився розповідати про Web 2.0. Назрівало щось значно більше за хмарну платформу для комп’ютерних додатків. Соціальні мережі засвідчували, що інтернет пов’язує людей на глобальному рівні, і я замислився над іншою метафорою. Метафора — це своєрідна мапа; часом це все, що ми маємо, уперше ступаючи на нову, затуманену землю.

Я очікував «кембрійського вибуху» в додатках колективного інтелекту, які істотно відрізнялися від додатків для настільних комп’ютерів. Смартфони вклали камеру в руки кожного, а Twitter забезпечив платформу, звідки можна в реальному часі знайомити світ зі своїми фотографіями і текстовими повідомленнями. Мільярди людей і пристроїв переплелися, утворивши глобальний мозок. Той мозок — то всі ми, підключені до мережі й наділені суперсилою.

Twitter був родючим ґрунтом для нових винаходів. Три «фішки», які ми нині сприймаємо як належне, спершу створили користувачі, а вже потім стали невіддільною частиною звичного для всіх сервісу. Символ @ у відповідь на повідомлення другого користувача з’явився в листопаді 2006 року, але платформа офіційно задіяла його у травні 2007-го, коли Twitter став місцем для спілкування й оновлення статусів49. Перший ретвіт (пересилання чийогось