Скандинавська міфологія - Ніл Гейман

— Хто ти? — запитав Локі.

Огр вдоволено вишкірився, виставивши криві зуби.

— О, Локі, син Лаувейї, я Трім, повелитель огрів.

— Я впевнений, що ми зможемо домовитись, великий Тріме, — сказав Локі.

Він закутався у плащ Фрейї, а тоді розправив крила і зринув у небо. Світ внизу здавався Локі дуже малим: він дивився на дерева і гори, крихітні, мов дитячі цяцьки, і проблеми богів від того теж здавалися йому дрібними.

Тор чекав у дворі богів, і не встиг Локі приземлитися, як його вже стиснули могутні руки громовержця.

— Ну? Ти щось знаєш — по обличчю бачу. Розказуй мені все, що дізнався, і то хутко. Я не довіряю тобі, Локі, тому хочу знати, що тобі відомо, просто зараз, доки ти не встиг щось вигадати чи перебрехати.

Локі, який вигадував і перебріхував так природно, як вдихав і видихав, усміхнувся на Торові гнів і наївність.

— Твій молот викрав Трім, повелитель огрів, — сказав він. — Я вмовив його повернути молот тобі, але він вимагає жертву.

— Логічно, — сказав Тор. — Що за жертва?

— Рука Фрейї.

— Він хоче тільки руку? — запитав Тор з надією в голосі. Зрештою, в жінки було дві руки, а тому, можливо, вдасться переконати її віддати одну з них без особливих заперечень. Тюр же віддав, і нічого.

— Не тільки руку, а й решту Фрейї, — пояснив Локі. — Він хоче на ній одружитись.

— Ох, — зітхнув Тор. — Це їй не сподобається. Що ж, говоритимеш ти. Тобі краще вдається переконувати людей без молота в руках.

Вони пішли разом до двору Фрейї.

— Ось твій плащ із пір’я, — сказав Локі.

— Дякую, — відказала Фрейя. — Ти дізнався, хто вкрав у Тора молот?

— Трім, повелитель огрів.

— Чула про нього. Паскудний тип. Що він хоче за молот?

— Тебе, — відповів Локі. — Він хоче одружитися на тобі.

Фрейя кивнула.

Тор зрадів, що вона, здавалось, так легко прийняла свою долю.

— Одягай вінчальну корону, Фрейє, і збирайся, — сказав він. — Ви з Локі вирушаєте до Країни велетнів. Ми повинні видати тебе заміж за Тріма, поки він не передумав. Я хочу повернути собі молот.

Фрейя мовчала.

Тор помітив, що земля, а з нею і стіни почали трястись. Коти Фрейї нявкнули і зашипіли, а тоді забилися під скриню з хутрами і не висовувались.

Руки Фрейї були міцно стиснуті в кулаки. Намисто Брісінґамен полетіло з шиї на підлогу, та вона, здається, цього не помітила. Фрейя свердлила Тора й Локі очима так, наче вони були найнікчемнішими та найбридкішими у світі паразитами.

Тору навіть трохи полегшало, коли вона нарешті заговорила.

— За кого ви мене маєте? — запитала вона майже пошепки. — Ви думаєте, я настільки дурна? Настільки доступна? По-вашому, я схожа на людину, яка одружиться з огром просто для того, щоб витягнути вас з халепи? Якщо ви двоє думаєте, що я вирушу до Країни велетнів, що одягну вінчальну корону й фату і піддамся дотику та… та похоті огра… що я вийду за нього заміж… тоді… — вона затнулась. Стіни знову задрижали, і Тор злякався, що на них може обвалитись уся будівля.

— Забирайтеся, — мовила Фрейя. — За яку жінку ви мене маєте?

— Але ж… мій молот… — промимрив Тор.

— Замовкни, Торе, — відрізав Локі.

Громовержець замовк, і вони пішли.

— Вона така гарненька, коли злиться, — сказав Тор. — Не дивно, що той огр хоче з нею одружитися.

— Замовкни, Торе, — повторив Локі.

Вони скликали зібрання богів у великій залі. Прийшли всі боги та богині, окрім Фрейї, яка відмовилась виходити з дому.

Весь день вони говорили, дискутували та сперечалися. Не викликало сумнівів, що Мйольнір треба повернути, але як? Кожен бог і богиня щось пропонували, проте Локі відхиляв пропозиції одна за одною.

Зрештою, залишився лише один бог: гостроокий Хеймдалль, який наглядає за світом. Хеймдалль бачить все, що відбувається навкруги, а іноді йому навіть відкриваються події, які ще не настали.

— Гаразд, — мовив Локі. — А що ти скажеш, Хеймдаллю? Є якісь ідеї?

— Є одна, — відповів Хеймдалль. — Але вам вона не сподобається.

Тор гупнув кулаком по столу.

— Не має значення, сподобається нам чи ні, — сказав він. — Ми боги! Немає такого, чого б будь-хто із присутніх тут не зробив, аби тільки повернути Мйольнір, молот богів. Викладай свою ідею — якщо вона гарна, ми її приймемо.

— Вам вона не сподобається, — знову застеріг Хеймдалль.

— Сподобається! — відрізав Тор.

— Добре, — сказав Хеймдалль. — Я думаю, що треба убрати нареченою Тора. Одягнемо на нього намисто Брісінґамен, начепимо вінчальну корону. Наб’ємо його сукню так, щоб він був схожий на жінку. Лице закриємо фатою. Обвішаємо його дзвінкими ключами, як у жінок,[5] коштовностями…

— Мені це не подобається! — запротестував Тор. — Люди вирішать… ну, як мінімум, вони подумають, що я ношу жіночий одяг. Про це не може бути й мови. Я не хочу вбиратися жінкою. І не збираюся одягати фату. Нікому ж не до вподоби ця ідея, правда? Жахлива, просто жахлива ідея. В мене ж борода. Я не можу збрити бороду.

— Припини, Торе, — сказав Локі, син Лаувейї. — Це чудова ідея. Якщо ти не хочеш, щоб гіганти вторглися в Асґард, то вдягнеш фату, яка закриє твоє обличчя — і бороду.

— Це справді чудова ідея, — підтримав його Бог-отець Одін. — Молодець, Хеймдаллю. Нам треба повернути молот, і це — найліпший вихід. Богині, приготуйте Тора до його весілля.

Богині поприносили жіночий одяг. Фріґґ і Фулла, Сіф, Ідунн та інші, навіть Скаді, мачуха Фрейї, допомагали вбирати Тора. Вони підібрали для нього такі розкішні шати, які вдягла б кожна знатна богиня на своє весілля. Фріґґ навідалась до Фрейї й повернулася з намистом Брісінґамен, яке вчепила Торові на шию.

Сіф, дружина Тора, повісила йому на пояс свої ключі.

Ідунн принесла всі свої коштовності, якими обвішала Тора так, що при світлі свічки він весь сяяв і виблискував; а ще сотні перснів, з червоного золота і білого, щоб одягти Торові на пальці.

Богині закрили його лице фатою, тож було видно тільки очі, а Вар, богиня шлюбу, вдягнула на голову Тора сяючу прикрасу: вінчальну корону — високу, широку, розкішну.

— Не знаю, що робити з очима, — задумалась Вар. — Вони якісь не дуже жіночні.

— Дуже на це сподіваюсь, — буркнув Тор.

Вар поглянула на нього.

— Якщо я опущу корону нижче, їх не буде видно, а він усе ще зможе перед собою бачити.

— Роби, що зможеш, — сказав Локі. А тоді звернувся до Тора: — Я буду твоєю служницею, і ми разом вирушимо до Країни велетнів. —