Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Як зазначав М. Костомаров, «у піснях про зруйнування Січі чуємо похоронні наспіви над тим староукраїнським козацтвом, яке, послуживши органом відродження Русі, тепер повинно було згаснути, як непотрібний залишок попереднього періоду народного життя. Гіркота, але без відчаю пронизує ці пісні». Ця група тісно пов'язана з традицією голосінь.
Другий цикл — історичні пісні періоду Коліївщини та Гайдамаччини другої половини 17—18 cт. Поневолення України, жорстоке знущання над козацьким волелюбним народом, непомірна панщина, примусова солдатчина спричинили народні національно-визвольні повстання.
На Правобережній Україні козацькі полки очолив Семен Палій, який почав виганяти магнатські родини із земель, окупованих Польщею. Так почалася народна боротьба, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Загони гайдамаків здійснювали успішні напади навіть на укріплені міста, захопили Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів, Радомишль.
У другій половині 18 ст. гайдамацький рух переріс у велике народно-визвольне повстання, відоме під назвою «Коліївщина», яке почалося навесні 1768 року, очолене запорізьким козаком М. Залізняком. Виступивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину міст і сіл Київщини і дійшли до Умані — укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав на бій надвірних козаків на чолі з сотником І. Гонтою, які перейшли на бік гайдамаків. У 1768 році повстання охопило Поділля і Волинь. Спільними зусиллями польської шляхти і російського царизму Коліївщина була розгромлена, з повстанцями жорстоко розправилися. Ця сторінка української історії увійшла і в народну творчість, залишивши значну кількість легенд, пісень, балад з описами цих подій.
З історичних пісень цієї події торкнулися: 1) гайдамацькі пісні «Годі, коню, в стайні спати» (Пісня про Семена Палія), «Ой закурила, затопила сирими дровами» (Пісня про Абазіна) та ін.; 2) пісні про Коліївщину («Максим козак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива» (Пісня про Івана Ґонту), «Виїхав Гонта та із Умані», «Ой задумали та преславні хлопці» та ін.). Гайдамацький рух мав великий вплив на національне піднесення і на західноукраїнських землях. Галичина, Холмщина і Волинь були під польським поневоленням, і тут національний гніт був не слабший, ніж на Правобережжі. Проти польської неволі на західноукраїнських землях боролись месники-опришки. Найбільшого розмаху цей рух набув у ЗО—40-х роках 18 ст., коли його очолив Олекса Довбуш, тому до пісень другої пол. 17—18 ст. зараховуємо ще одну тематичну групу — 3) опришківські пісні («Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький», «Ой з-за Байкалу сонце сходить», «Течуть води Черемоша» та ін.). Відгомоном цих подій, або ж логічним їх продовженням були народно-селянські повстання на Галичині та Буковині. Вони не набули масового поширення, але стали помітною сторінкою в українському фольклорі, особливо про їх ватажків: на Поділлі — Устима Кармалюка, на Буковині — Лук'яна Кобилицю. Тобто виділяється ще одна група пісень — 4) пісні про селянські повстання («За Сибіром сонце сходить», «Кармалюга я вродився», «Ой іде Кармалюк долиною», «Ой у моїм горо-дочку копана криниця» (Пісня про Лук'яна Кобилицю), «Ой шумить Черемош», «Послухайте, люди добрі», «Гей, то не вітер, то не буря» та ін.).
Ці пісні освоюють події, що сягають 40-х років 19 століття, тому деякі дослідники виносять їх в окремий цикл — Пісні першої половини 19 cт. З огляду на часове, а також територіальне розмежування тих історичних подій, можна погодитись на такий поділ. Але варто наголосити, що тематикою та характером зображення подій пісні І пол. 19 ст. не відрізняються істотно від гайдамацьких та опришківських. Як у перших, так і в других основний акцент робиться на оспівуванні численних подвигів народних ватажків, рис їхнього характеру (мужності, відваги, непідкупності), виділяються легендарні епізоди з їхнього життя (втеча з полону, з в'язниці, перемога хитрістю над численним ворожим загоном, безкорислива допомога убогим селянам та ін.). Поширеним у цих піснях є мотив загибелі народних героїв, (найчастіше — у чужому домі від зради невірної коханки). Але більшість із цих пісень про смерть Довбуша чи Кармалюка (той же сюжет) наповнені фантастичними та романтичними моментами і тяжіють до історичних балад.
В середині 19 ст. у системі народної творчості жанр історичної пісні поступається місцем іншим жанрам. Це було результатом занепаду національно-політичної свідомості внаслідок національного поневолення, численних заборон, покарання всіх проявів національного самовиявлення. Росія, з одного боку, а Польща — з другого, зробили все для того, щоб убити національну ідею на окупованих ними українських землях. Тоді роль пісенно-історичного літопису народу почали відігравати суспільно-побутові пісні (рекрутські, наймитські, заробітчанські, емігрантські та ін.), які відтворювали загальну картину життя українського народу під політичним і соціальним гнітом. Події, художньо освоєні в цих піснях, не виходили поза суспільно-побутові теми, тому їх не можна вважати власне історичними. У них не йдеться про конкретні історичні події, не називаються імена відомих в історії людей. Вони відрізняються і своєю поетикою: у них ліричне начало домінує над епічним (виражаються почуття, переживання, важкі роздуми знедолених, а не їхні дії чи життєві ситуації). Тому ці пісні належать до лірики, а не героїко-поетичного епосу, до якого входять історичні пісні.
Але як тільки з'явилась нова надія на визволення України у період Першої світової війни, український народ знову охопила хвиля звеличення своїх національних героїв у пісенній творчості. Найбільшим спалахом національного самовияву була діяльність збройного легіону Українських Січових Стрільців, створеного стараннями українських патріотів у складі Австро-Угорської армії. Він став початком змагань українців-галичан та гуцулів за свободу. Однак доля молодих талановитих легіонерів стала однією з найтрагічніших сторінок історії. Виступивши проти армії російського царизму, вони вступили у братовбивчу війну (в російській армії були солдати зі Східної України). Австро-Угорщина запідозрила стрільців у зраді, і їх почали винищувати з обох сторін. Багато з них загинуло у битвах, інших закатували у сибірських таборах.
Цей суперечливий, неоднозначний трагічний етап української історії чи не найповніше відбився у героїко-поетичному епосі найсучаснішого циклу — в піснях визвольних змагань першої половини 20 cт. Стрілецькі пісні представлені тут понад 400 текстами, серед яких є твори героїко-патріотичного, баладного, жартівливого характеру. Ці пісні, хоч і побутують як народні, відрізняються від інших народних пісень тематикою і поетикою, наближаючись до літературних творів. Пояснюється це тим, що їхні автори — представники січового стрілецтва — були вихідцями з інтелігентських
