Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
У них створені картини пограбування села, грабежу, захоплення людей в ясир, згадується розподіл ясиру, спустошення краю чужинцями, проголошується заклик до боротьби проти ворогів («Коли турки воювали», «Зажурилась Україна» та ін.);
2) пісні про хоробрість лицарів-захисників та їх славну загибель у битві з ворогом («Пісня про побережців», «Ой поля, ви, поля» та ін.). У них уже можуть вказуватись імена героїв («Пісня про Михая») або й конкретних історичних осіб («Пісня про Байду», прототипом якого був князь Дмитро Вишневецький, якого закатували у турецькій неволі);
3) пісні про військові перемоги, як наприклад, звільнення від облоги Почаївського монастиря («Ой зійшла зоря»), здобуття Варни («Кляла цариця, вельможная пані») та ін. Дещо осторонь стоїть група пісень про складні родинні колізії, зумовлені тим, що вороги торгували людьми як товаром: брат купує сестру на ринку, теща стає невільницею зятя («Ходить турчин по риночку», «В Цареграді на базарі») та ін. Але в переважній більшості вони є баладами.
Пісні про турецько-татарські напади найдавніші за походженням, тому в них ще не виразно виявляються формальні ознаки жанру: нема поділу на строфи, часто не збережений метричний рисунок. За тематикою, формою, манерою виконання, ритмомелодикою, вони дуже наближені до дум того періоду, невольничих плачів. Прикладом може бути відома «Пісня про Байду», у якій, як і в інших подібних піснях, переважає епічне (розповідне) начало, а також використані прийоми побудови дум.
Інші прикмети має друга (кількісно менша) тематична група — пісні про козацько-польські війни, події 1648—1654 pp. доби Хмельниччини. Тут виділяються дві основні теми: 1) загальнонародної перемоги, військової доблесті, героїзму козаків. У них оспівано конкретні битви під Корсунем («Засвіт встали козаченьки»), Жванцем («Ой з города Немирова»), Збаражем («Ой що то за хижка»), Солобківцями («Ой як пішли козаченьки»), під Берестечком («Висипали козаченьки високії гори») та ін.; 2) подвигу історичних осіб, центральне місце серед яких займає постать гетьмана Хмельницького («Чи не той то хміль», «Гей не дивуйтесь, добрії люди» та ін.), а також його сподвижників М. Кривоноса («Ой усе лужком та все бережком»), Д. Нечая («Ой з-за гори високої»), І. Богуна («У Винниці на границі», «Ой з-за гори чорна хмара»), Морозенка («Ой Морозе, Морозенку») та ін. Ця група істотно відрізняється від пісень попереднього періоду, бо тут пісні не лише відтворюють дух епохи, уславлюють героїв, а й піднімають народ на національно-визвольну війну, вселяють в людей козацький дух, бажання волі і перемоги. Вони переважно співаються у ритмі маршу і є похідними піснями козацького війська, що надихають їх на подвиги («Засвіт встали козаченьки», «Ой на горі та й женці жнуть»).
Третя (найпізніша) тематична група пісень козацького циклу віддзеркалює колонізацію України Московським царатом після Переяславської угоди. До неї відносяться пісні: 1) про нарікання на нерозважний союз з Москвою, що «занапастив Польщу ще й нашу Вкраїну» («А вже років двісті»); на московських царів: Петра, «змію-Катерину», що сплюндрували козацький край, вкрили його горем; на надмірну довіру козацьких отаманів до загарбників («Ой ви, хлопці-запорожці», «Я сьогодні щось дуже сумую», «Гей, на біду, на горе») та ін.; 2) про московську неволю, де основними мотивами є загибель козаків у загарбницьких російських війнах чи смерть на «канальських роботах», у болотах Петербурга («У Глухові, у городі», «Ой понад річкою, понад Синюхою», «Ой з-за гори чорна хмара», «Ой горе нам в світі жить», «Од Києва до Пітера мостили мости» та ін.); 3) про події Руїни — підступне знищення 1775 року Запорізької Січі; картини руйнування козацької України і розсіювання козаків за Дунай, на Кубань, запровадження рекрутчини, кріпацтва («Добре було, добре було», «Вилітали орли», «Гей, віють вітри» та ін.). Наприклад, «Ой Боже наш милостивий, помилуй нас з неба»:
Ой Боже наш милостивий, помилуй нас з неба, Зруйнували Запоріжжа, — колись буде треба. Ой з-за Низу, з-за лиману вітер повіває, Уже ж москаль Запоріжжя кругом облягає. Ой облягши кругом Січі, покопали шанці, Заплакали запорожці в неділеньку вранці. Московськії генерали церкви руйновали, Запорожці в чистім полі, як орли, літали.
«Ой ще ж не світ, ой ще ж не світ»: Ой ще ж не світ, ой ще ж не світ, Та ще й не світає, А вже ж москаль запорізький степ Та кругом облягає. А облягши ж запорізький степ, Та почав межувати, Замежувавши ж запорізький степ, Почав слободи сажати. Летів ворон, летів чорний, То є не ворон — шуліка, — Ой не буде Січі-города Та однині й довіка. Ой летить ворон та летить чорний, Ой летячи кряче, — Та не раз, не два славнее військо За нами заплаче. А стиха річка, а стиха бистра Стиха протікає, — А вже наше славнее