Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
1. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (14—15 ст. — рання козацька доба).
2. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (16 — поч. 17 ст. — доба Хмельниччини і гетьманщини).
3. Соціально-побутові думи (кін. 17 ст. — період Руїни, політичного занепаду).
Ці три групи в свою чергу поділяються на тематичні цикли.
Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників
Джерела цих найдавніших дум, що дійшли до нас у записах 17 ст., слід шукати в епоху 14—15 ст., коли грабіжницькі набіги кочових орд на українські землі були особливо активними. За тематикою, а значною мірою і за формою та стилем, з дум цієї групи перш за все виділяються «невільницькі плачі». їх слід відносити до найдавніших зразків цього жанру, оскільки, як ми вже зазначали, думи сформувались на основі похоронних речитативних плачів. Поетична форма цих дум (таких як «Невольники», «Плач невольників» та ін.) справді ґенетично пов'язана з голосіннями. Тут епічна розповідь, властива переважній більшості дум, поступається ліричним висловлюванням особистих переживань і почуттів. Зворушливий плач виконавців цих дум був спрямований на те, щоб викликати у слухачів співчуття до «всіх бідних невольників», передати безмежне бажання визволитися з кайданів, з темниць, втекти додому:
З тяжкої турецької неволі, У край веселий, З каторги бусурманської, У мир хрещений, На тихії води В городи християнські! На яснії зорі,Зміст таких творів складався з основних мотивів, перший з яких — нечувані страждання невольників, нестерпне становище їх, закутих в кайдани у в'язницях. Другий мотив — ностальгія, туга за рідним домом, землею зір (яких не могли бачити полонені в'язні) та водних джерел (невольників постійно мучила спрага). Часто ці думи завершувалися описом звільнення та повернення додому. Але коли врахувати той факт, що співцями-виконавцями дум були колишні воїни-козаки, які в бою чи частіше в полоні були покалічені (найчастіше осліплені), що після втечі з неволі ставали кобзарями (як це описано в поемах Шевченка «Невольник», «Сліпий»), то їхні невольничі плачі були справжньою поетичною сповіддю, що викликала у слухачів співчуття до гіркої долі бранців і спонукала молодих козаків До ратних подвигів у боротьбі проти загарбників-мусульман за звільнення єдиновірних братів. Таким чином кобзарі, які були свідками історичних подій, силою свого мистецтва підтримували бойовий Дух козацтва, піднімали народ до боротьби за національне визволення, їхня творчість сягала рівня загальнонародної, бо творці невільницьких дум вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною (як це було в голосіннях, з яких пішли невольницькі плачі), а висловлювали думки народу про чужинську неволю, жорстоких ворогів, віру бусурманську, возвеличуючи силу волі бранців, що незрадили свого народу і віри християнської, не втратили любові до рідної землі.
Наступним тематичним циклом дум періоду турецько-татарських загарбань, який за змістом та ідейністю є спорідненим з першим, — є думи про визволення з турецької неволі, в яких прославляються герої, що, ризикуючи власним життям, рвуть кайдани свої та своїх побратимів і, долаючи складні обставини, перешкоди, що трапляються на їхньому шляху, повертаються на рідну землю, додому. Найважливішим мотивом цих дум є не стільки особиста мужність, відвага і сила, а, перш за все, — відданість своєму товариству, єдиній спільній ідеї, всьому народові. У них високо підноситься ідея бойового братства, і водночас гостро і безкомпромісно засуджується зрада інтересам козацтва, віровідступництво людей, що силою обставин чи заради особистої вигоди переходили на бік ворога, порушуючи освячені віками норми моралі, суспільного співжиття українців, козацького побратимства.
Найвідомішою з цього циклу є «Дума про Самійла Кішку» — одна з найбільших українських дум (390 рядків) з широко розгорнутим епічним сюжетом. Велика галера, на якій було 700 турків, 400 яничарів і 350 козаків-невольників плила із турецького порту Трапезунда (який був укріпленою фортецею і місцем одного з найбільших на Сході невольничих ринків) до Козлова. Серед галерників був запорізький гетьман Самійло Кішка. Скориставшись випадком, що усі турки і яничари зійшли з галери у Кафі, де відбувався бенкет на честь сватання Алкан-Паші, Самійло Кішка хитрощами звільняється з кайданів (напоївши наглядача Ляха Бутурлака), визволяє усіх побратимів-невольників, які разом з ним вбивають усіх турків, яничарів та їхнього отамана Алкан-Пашу, і на захопленій галері щасливо добираються до Січі. Основний наголос у творі робиться на тому, що Самійло Кішка, незважаючи на 25-річну неволю у тяжкій виснажливій праці галерника, залишився палким патріотом рідної землі, не погоджується зрадити своєї віри заради власної вигоди. Він — розсудливий і хитрий, досвідчений воїн, здійснює сміливий і ризикований план захоплення галери, відхиливши пропозицію Ляха Бутурлака отримати звільнення взамін на прийняття мусульманської віри. Напротивагу йому, в думі різко засуджений зрадник Бу-турлак — «недовірок християнський» — колишній переяславський сотник, який в полоні зрікся свого народу і віри, і тепер, прислуговуючи ворогам, знущається над бранцями — колишніми побратимами.
Як свідчать давні документи, в основі цієї думи лежать дійсні історичні події. Самійло Кішка — історична постать кін. 16 — поч. 17 ст. Про нього згадує в листах до кримського хана запорозький кошовий Іван Сірко, відомості про нього є і в козацьких літописах (Величка, Грабянки, Самовидця). До 1575 р. Самійло Кішка був кошовим. Після цього згадки про нього з'являються тільки через 25 років — у 1600 р. Очевидно, цей час він був у турецькому полоні, бо в деяких літописах є запис: «Був гетьман запорозький Кішка, котрого турки живого взяли...» Історичних документів про його втечу з полону нема, але є шість листів Самійла Кішки до польського гетьмана Станіслава Жолкевського, які свідчать, що 1600—1602 pp. він знову був запорозьким кошовим, брав участь
