Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

та інші атрибути, які торкались чи стосувались покійника (вода обмивання, недопалені свічки тощо) могли використовуватись у чарах та ворожінні з метою закляття чи наслання біди. Обряд поховання має спільні риси з іншими сферами родинної обрядовості, зокрема весіллям (у випадку похорону молодого парубка чи дівчини); із новосіллям (у символічному ототожненні домовини з новим домом та переселенні «в інший світ»); з народженням (у подібності труни із колискою, переходом в інший стан).

Речитативною манерою виконання, поділом на тиради, нерівно-складовістю вірша голосіння найбільше подібні до дум, які первісно були похоронними плачами і розвинулися з них.

Поетикою та символікою голосіння близькі й до пісень. На думку М. Грушевського, голосіння відіграли значну роль у розвитку народної лірики: «Між піснею і плачем існує тісна зв'язь, обопільні запозичення, переходи, обміна поетичними образами і символікою; се до певної міри може рахуватись наслідком пізності наших записів, але почалось воно, очевидно, давно — як тільки лірична пісня, особливо жіноча, стала розвиватись. Мотиви розлуки, жалю, туги, любові, спільні обом категоріям, потворили певні переходи між голосіннями і піснями і увели голосіння властиво в круг ліричної поезії як її частину». Простежується зв'язок голосінь із вдовиними та сирітськими піснями; їх вплив на суспільно-побутову лірику, особливо рекрутські, солдатські та еміґрантські пісні. Виявляється їх тісний зв'язок і з календарною обрядовістю, особливо у системі свят вшанування культу померлих предків.

§25. Обряди, пов'язані з будівництвом дому та новосіллям

У системі родинної обрядовості, у тому вигляді, в якому вона дійшла до нашого часу, чітко простежуються ритуали та обряди, пов'язані з будівництвом нового дому та новосіллям сім'ї. Ці ритуали дуже давні і сягають періоду не пізніше трипільської доби з характерними для неї осілим способом життя та особливим видом житлових помешкань. До них ставились дуже серйозно, оскільки первісна людина, що розглядала переселення як перехід у світ чужих духів, вважала, що саме від успішного виконання всіх приписів залежить її подальше життя у новому середовищі.

Початковим етапом був вибір місця для дому, що, як правило, здійснювався за допомогою ворожіння, жереба (інколи для перевірки придатності вибраного місця, на ньому залишали на ніч хліб чи інші сакральні речі). Існували й табу на окремі території. Так, заборонялося будувати дім на місці, де танцювався ритуальний танець — жертовний чи ініціальний. У далекому минулому при закладенні фундаменту в нього замуровували жертви духам. За свідченням ряду вчених-етнографів (зокрема Е.Б. Тайлора), це нерідко були малі діти чи молоді люди, яких живцем вмуровували в основу під порогом чи стіною: «Слов'янські князі, закладаючи будівлю, за старим язичницьким звичаєм, висилали людей, щоб схопити першого хлопчика, який зустрінеться і закладали його у стіну споруди»180. Згодом їх замінили тварини та птахи. Після цього вони вважалися залежними мерцями, охоронцями дому, їх душі — домовими.

При будівництві у стіни могли закладати різноманітні ритуальні речі — із добрими, і з поганими намірами. Кожен етап будування (закладання фундаменту, завершення рівня вікон, завершення стін, покриття даху) супроводжувався так званим ритуалом «квітки» — споруда прикрашалася зеленню, квітами, і на місці будівництва відбувалось обрядове застілля. Щодо недобудованих домів або покинутих під час будівництва існувала велика кількість повір'їв та табу, значна частина яких збереглася до наших днів. Багато приписів стосувались підбору матеріалу для спорудження житла (вибору деревини, глини, каменів тощо).

Обряд новосілля теж був пов'язаний із магічно-культовою системою: першими у нову оселю переселялися сакральні тварини — як правило, півень або кіт; а також переносилися сакральні речі: жар із печі попереднього помешкання з обгорілими колодами (за давніми язичницькими уявленнями так «переселялись» домові духи разом з господарем). Потім переносились речі ужитку, але в першу чергу ті, які стосувались печі, криниці. Подекуди для будівництва нового житла використовувались окремі частини чи елементи, взяті зі старого. По завершенні праці, будинок зсередини та ззовні кропився замовленою водою, його інтер'єр доповнювався оберегами-травами, начерками чи зображеннями — солярного хреста над порогом від грому і блискавки, родинного дерева на дверях; підковою, через яку начебто здійснювався магічний зв'язок із конем-тотемом тощо.

Українських записів, пов'язаних із цією частиною родинної обрядовості, дуже мало. У побутуванні ці традиції майже повністю втрачені. Але важливе місце окремих частин житла у ритуальній календарній та родинно-обрядовій системі (поріг, вікно, сволок хати тощо) свідчить про те, що у далекому минулому кожна така деталь відігравала важливу роль не лише у побутовому плані, а й магічному.

Не збереглося й записів текстів народної словесності, якими супроводжувався процес будівництва нового дому та свято новосілля. Однак свідченням того, що у минулому побудова житла та переселення в нього становило значно складнішу систему та займало важливе місце у житті людей, є значний зв'язок вище вказаних обрядів з іншими ритуалами та жанрами усної народної творчості.

Описи надзвичайного будівництва домів (палаців, зведення мостів, кораблів тощо) знаходимо в казках; існує багато зразків неказкової прози на цю тематику (особливо про покинуті млини, недобудовані доми, «непевні» місця, стайні з домовими тощо); а також текстів малих жанрів (загадок, приказок, прислів'їв). Важливе місце обряд побудови нового дому чи спорудження комори займав у весільній обрядовості, що відобразилось не лише у весільних піснях, а й у календарній ліриці. Тому не варто нехтувати існуванням зафіксованих елементів ритуалів, пов'язаних із будівництвом та новосіллям, оскільки вони додають повноти до розуміння окремих текстів багатьох жанрів, становлять єдину цілісність з іншими частинами народної обрядовості.

На обряди закладання та спорудження нового дому і новосілля християнство мало значно менший вплив, ніж на інші. Швидше навпаки — церква, ідучи на компроміс з язичництвом на слов'янських територіях, як і в багатьох інших випадках родинної обрядовості, перейняла у цих ритуалах дохристиянські язичницькі елементи.

Отже, родинна обрядовість є цілісною системою драматично-словесного характеру, що увібрала в себе риси магії, язичницьких культів, давньослов'янської міфології та нашарувань пізніших історичних епох. Як велика частина української та загальнослов'янської усної народної творчості ці традиції є реальним відображенням світогляду, рівня свідомості, побуту та суспільного укладу в різні часові періоди, що позначилось і на обрядовій їх стороні,