Міфи України - Автор невідомий

ж метою тримають у хаті ще кропиву, горобину, освячені в церкві вербові гілки) і носять при собі маленькі осикові цурки. З осиковою лозиною в руках у будь-який час ночі можна йти, куди завгодно: до такої людини не підступить ніяка нечисть або погань (Старокостянтинівський повіт).

Якщо помре відьма або упир, то, аби вони не вештались по ночах і не полохали людей, треба, — кажуть у Старокос-тянтинівському повіті, — зробити на труні, або домовині, все віко чи хоча б частину його з осикової дошки. Таке віко не випустить з домовини відьми чи упиря, які не зможуть підняти його, і тому не вставатимуть з могили. Якщо на вікнах та біля дверей, коли ходить небіжчик, покласти по шматку осики, то небіжчик нізащо не піде в хату.

Нарешті, осика відіграє вельми важливу роль у народній медицині, в практиці сільських бабок, знахарок і шептух, які дають хворим на різні хвороби осикову кору (п’ють від лихоманки), осикове листя, осиковий корінь.

До проклятих Богом дерев належить також верба (Salix fragilis L.; в деяких місцевостях — лоза, Salix Capraea L.). Проклята вона Богом за те, що з неї було зроблено цвяхи, якими «жиди» збивали хреста для розп’яття Спасителя (Ушицький повіт). За те її точить черва. В сухій вербі сидять чорти (Вінницький повіт), як говорить про те й українське прислів’я: «Закохався, як чорт в суху вербу».

І навпаки, сосна (Pinus sylvestris L.) й липа (Tilia parviflo-ra Ehrh.; сріблиста — Tilia argentea De.) вважаються на Україні благословенними деревами. Сосну Господь благословив за те, що деревина її виявилась непридатною на цвяхи при хресних стражданнях Спасителя (Холмська Русь). Липі Господь надав особливої сили — відвертати прокляття, які вимовляються жінками на чоловіків. Ці прокляття липа приймає на себе, через що на ній і буває так багато наростів (Літинський повіт). Липою не можна бити худоби — здохне (Старобільський повіт)/

З кущів окремі народні українські перекази відзначили лише бузину, шипшину, глід і чай.

Бузина (Sambucus nigra L.; червона — Sambucus racemo-sa L.) — кущ нечистий (Вінницький і Проскурівський повіти). Її насадив сам чорт і тепер увесь час сидить під нею (Літинський повіт). На тому місці, де є старий корч бузини, не можна нічого будувати, бо це місце — оселя чорта (Вінницький і Проскурівський повіти). Бузини не слід ні рубати, ні викопувати, щоб не дратувати чорта і тим не накликати на себе лиха (Літинський повіт). Не можна й знищувати коріння її: сміливцеві, який ризикне зробити це, скорчить руки й ноги (Вінницький і Проскурівський повіти), або ж він весь час нездужатиме (Холмська Русь). Бузину проклято Богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник. У Канівському повіті кажуть, що на бузині раніше не було ягід, а стали родити на бузині ягоди після того, як на ній кати повісили святу великомученицю Варвару, причому скребли тіло її залізними скребками. Мабуть, переказ цей виник під впливом житія святої великомучениці Варвари і зовнішнього вигляду ягідних бростей бузини, які дегцо нагадують собою скребки з краплями крові.

Шипшина (Rosa canina L.) і глід (Crathaegus monogyna Jacg.) створені лукавим для того, щоб люди лаялись і грішили, коли вколються ними (Старобільський повіт).

Про походження чаю в Олександрівському повіті є така легенда. Був один пустельник. Рятувався він у пустелі, і став його диявол спокушати, та нічого з його підступів не виходило. Тоді диявол став йому «вії напускать»; так напустив, що несила йому й на світ Божий глянути. Пустельник узяв та й поодривав ті вії і закопав їх у землю: «Якщо, — каже, — Богу треба буде, то з цих вій щось добре виросте». Пішов він згодом через якийсь там час подивитися; дивиться, а з них виріс чай. Ось чому чай не гріх пити, — робить висновок легенда, а тютюн палити — гріх.

Українські легенди та перекази про свійських тварин

Ш входження свійських тварин, їхні характерні 1 особливості, іноді й самий зовнішній вигляд оточені багатьма українськими легендами та переказами. До того ж, більшість перебуває в щонайщільнішому й найбезпосереднішому зв’язку з тими чи іншими апокрифами, а деякі ґрунтуються на давніх релігійно-міфічних поглядах народу на природу.

Кінь (свійський — Equus саЬаІІш) — це, як ми знаємо вже, перетворений янголом, за велінням Господа, диявол.[70] В Ушицькому повіті кажуть, що диявол взагалі може перетворюватися на всяких тварин. І ось, коли він якось обернувся конем, «Господь так його благословив», що він уже навіки й лишився конем. Особливістю коня, яка впадає в око, між іншим, є те, що він безперервно їсть і ніколи не наїдається. Особливість ця є наслідком прокляття коня. Коли Господь народився на землі, то покладений був у ясла. Віл не тільки не торкався до жодної стеблинки сіна з ясел, але ще й зігрівав Богодитину своїм диханням. А кінь, що стояв з другого боку, повисмикував усе сіно, яке лиш було в яслах. Тоді Пресвята Богородиця промовила: «Тож будеш ти, добрий волику, завжди ситим у Бога; а ти, коню, будеш завжди голодним, хоч і їстимеш досхочу». І дійсно, ці слова Богоматері справдилися: кінь, скільки не їсть, завжди голодний; а віл, якщо голодний, може задовольнитися ремиганням (Подільська губернія).

Про ненажерливість коня кажуть ще й таке (Луцький повіт). Коли всі звірі прийшли вклонитися новонародже-ному Спасителю, кінь, підступивши до сіна, на яке покладено було Богодитину, заходився те сіно їсти, за віщо й приречений Господом на вічну ненажерливість.

А в Старобільському повіті і той, і інший перекази дещо перекручені, але при цьому доповнені новою подробицею. Спаситель прокляв коня за те, що коли Він переховувався од «жидів» і забрався в ясла, кінь своєю мордою повикидав звідти усе сіно і таким чином відкрив переслідувачам Спасителя. Як проклятий Богом, кінь не годиться в їжу. Коні перебувають під заступництвом святого великомученика Георгія Побідоносця, який захищає їх од вовчого нападу. 23 квітня (за старим стилем. — Ред.) підстригають лошатам гриви й хвости і випускають їх на пасовисько до сходу сонця, на росу (Житомирський повіт).