Міфи України - Автор невідомий

тоді як паління було ознакою молодецтва і, так би мовити, гарного тону. Ні про негожість, ні про зневагу в даному разі не може бути й мови. Курії добродушно насміхалися й насміхаються з нюхарів, нюхарі — з куріїв, та й годі. Головним приводом для глузування куріїв над нюхарями була неохайність останніх, які після нюхання звичайно ніколи майже не втираються; та на втіху їхню у Старобільському повіті кажуть, що хто нюхає і не втирається, той не чинить гріха: з нього сміються люди й засуджують його, і тим самим беруть з нього гріх на себе.

А в Білгородському повіті кажуть, що на нюхання тютюну навіть благословила Сама Пресвята Богородиця. Якось заболіла голова в Божої Матері. Понюхала Вона тютюну, й голова перестала боліти. Божа Матір і каже тоді: «В Мене від нюхання голова вже не болить, нехай же увесь хрещений світ користується цим засобом, від якого в Мене перестала голова боліти».

Українські легенди та перекази про дерева й кущі

Легенд і переказів про дерева й кущі збереглося на Україні дуже мало, причому джерелом їхнім є здебільшого ті чи інші апокрифи, Саме походження лісу народ у Подільській губернії пов’язує з прокляттям Богом змія після гріхопадіння прабатьків; доти лісу зовсім не було, а росла скрізь (за винятком, звичайно, раю) лише сама трава. Коли Господь прокляв змія, він одразу ж пішов попід землю, і куди він пішов, там усюди заросла земля лісом. Оскільки і згодом для зростання лісу від людини не вимагалося жодних особливих зусиль, то в народі вкорінився погляд на ліс як на Bonum nullius, внаслідок чого крадіж лісу, а надто панського — і до того ж на дрова, не вважається навіть більш чи менш вартим осуду чи негожим; мати-земля родить його на загальну потребу всіх і кожного. Такий погляд на ліс поширений і серед багатьох інших народів. Навіть педантичні щодо чужої власності німці й ті (приміром, в околицях Берліна) вважають, що ліс не має господаря, і тому красти його — аж ніяк не злочин. «Ліс росте для всіх», — кажуть прусські селяни.

А в Старобільському повіті вважають, що всі дерева — лісові, паркові та фруктові — саджав і сіяв Сам Господь на потребу людини.

Щодо фруктових дерев нам не доводилось в етнографічних збірниках і матеріалах зустрічати ніяких легенд і переказів, а стосовно решти дерев, то, за кількістю народних пересудів, перше місце має бути відведене, безперечно, осиці (Populus Tremula L.).

Осика створена Богом і спочатку нічим особливо не вирізнялася з-поміж решти дерев. Новий, так би мовити, період історії її починається з пришестя у світ Христа Спасителя. Властивість листя осики тремтіти навіть тоді, коли ані шелесне в природі жоден вітерець, змусило народ вважати це дерево заклятим, проклятим. Проклято осику Богом за те, що не вклонилася Пресвятій Богородиці під час утечі Святого Сімейства до Єгипту. За другим варіантом (Житомирський повіт), її проклято Богом, і в неї повсякчас тремтить листя тому, що коли Йосиф і Пресвята Діва Марія втікали до Єгипту, то, з наближенням воїнів, посланих за ними навздогін Іродом, вони сховалися під осику. І ось, тоді як усі дерева при цьому зовсім позамовкали, одна лиш осика й далі шелестіла листям. У Старобільському повіті кажуть, що незадовго до Своїх хресних страждань і смерті Спаситель сховався якось під осикою від «жидів», які хотіли схопити Його. Осика раптом як зашелестить листям при цілковитій тиші, що панувала скрізь у природі! Спаситель злякався і прокляв її, мовивши: «А щоб ти шелестіла і з вітром, і без вітру!» Та найбільш поширене на Україні, як і в німців, і в сербів, повір’я, ніби листя осичини тремтить тому, що на ній повісився Іуда Іскаріотський.[69] Спершу він хотів було повіситися на березі, але та так злякалася, що аж побіліла, чому в неї й нині кора біла. За другим варіантом, Іуда прибіг спочатку до груші й хотів було на ній повіситися, але груша виявилася надто колючою. Тоді він підійшов до осичини й удавився на ній. Ото через те осика й тепер так тремтить; груша також тремтить і труситься, але не так сильно, як осика. Г. Біньковський записав у Заславському повіті ще один варіант, поширений також і в Литві. Жили колись дві відьми: мати і донька. Вони мали дуже велику відьомську силу і геть не ладили одна з одною, одна одну люто ненавиділи і одна одній весь час шкодили. Раз якось мати заманила до себе дочку і вбила її, до того ж тіло порозтинала на шматки і порозвішувала їх по всіх деревах. Не повісила тільки на осиці. Осика затремтіла від заздрощів і люті, і відтоді тремтить і труситься від люті й понині.

Як прокляте дерево, осика ніколи не застосовується при спорудженні будинків, бо в противному разі, вся родина тремтітиме день і ніч од хвороби, як тремтить осика. Так само гріх осиковою палицею бити скотину і людей, які зразу ж «скрутяться».

Як дерево прокляте й нечисте, осика водночас є найкращим і найнадійнішим оберегом від усякої нечисті і погані: чортів, відьом, чаклунів, небіжчиків, упирів тощо. Найбільшої шкоди в господарстві відьми завдають тим, що забираються по ночах до корівників, видоюють корів і тим геть псують їх. Якщо зробити весь тин, або огорожу навколо обори, або загороди, де стоять вночі корови, з осикових кілків і ворин або вкопати хоча б декілька осикових кілків у неї, то відьма не пройде крізь такий тин, і корови будуть застраховані від зіпсуття нею (Заслав-ський та Старокостянтинівський повіти); принаймні можна обмежитися втиканням осикових гілочок у тин загороди (Старобільський повіт) або тим, щоб був осиковим хоча б кіл, до якого прив’язують корову (Старокостянтинівський повіт). У деяких селах Старокостян-тинівського повіту, з метою забезпеки од відьом корів і телят, одягають тим і другим на шию обручі з молодих осикових лозин, підкурюють вим’я корів осиковою корою й листям. Для охорони помешкання й людини од відьом тримають у хаті осику (з тією