Золоте теля - Євген Петрович Петров
— Читали про конференцію в справі роззброєння? — зверталася одна пікейна жилетка до другої пікейної жилетки, — виступ графа Бернсторфа?
— Бернсторф — це голова! — відповідала жилетка, яку запитали, таким тоном, ніби вона переконалася в цьому, будучи багато років знайома з тим графом. — А ви читали, яку промову виголосив Сноуден на зборах виборців у Бірмінгамі, цій цитаделі консерваторів?
— Ну, про що говорити… Сноуден — це голова. Слухайте, Валіадіс, — зверталася вона до третього дідугана у панамі. — Що ви скажете про Сноудена?
— Я скажу вам одверто, — відповідала панама, — Сноудену пальця в рот не клади. Я особисто свого пальця не поклав би.
І анітрохи не засмутившись тим, що Сноуден нізащо на світі не дозволив би Валіадісу лізти пальцем у свій рот, продовжував:
— Та щоб ви не говорили, я вам скажу одверто: Чемберлен все-таки теж голова.
Пікейні жилетки здвигали плечима. Вони не заперечували, що Чемберлен теж голова. Але більше всього їх тішив Бріан.
— Бріан! — казали вони з запалом. — Оце голова! Він зі своїм проектом пан-Європи.
— Скажу вам одверто, мосьє Фунт, — шепотів Валіадіс, — все гаразд. Бенеш уже дав згоду на пан-Європу, але знаєте, на яких умовах?
Пікейні жилетки зійшлися до гурту й повитягали курячі шиї.
— З умовою, що Чорноморськ буде оголошено вільним містом. Бенеш — це голова. Адже їм потрібно збувати кому-небудь свої сільськогосподарські машини. От ми їх і купуватимемо.
Під час цього повідомлення очі у дідків загорілися їм уже багато років хотілося купувати і продавати.
— Бріан — це голова! — сказали вони, зітхаючи, — Бенеш — теж голова.
Коли Остап отямився від своїх думок, він побачив, що його міцно тримає за лацкан піджака незнайомий дідуган у розчавленому солом'яному капелюсі з замусоленою чорною стрічкою. Його галстук з'їхав набік і просто на Остапа дивилася мідна запонка.
— А я вам кажу, — викрикував старий над самим вухом великого комбінатора, — що Макдональд на цю вудочку не піде. Він не клюне на цю вудочку! Чуєте?
Остап відсторонив рукою розгарячілого дідка й видерся з натовпу.
— Гувер — це голова! — летіло йому навздогін. — І Гінденбург — це голова.
В цей час Остап уже розробив план дії. Він перебрав у голові всі чотириста чесних засобів вилучення грошей, і, хоч серед них були такі перли, як організація акціонерного товариства в справі підняття затонулого під час Кримської війни корабля з золотом, чи велика гулянка на масляну на користь в'язнів капіталу, чи концесія на зняття магазинних вивісок, — жоден з них для даної ситуації не годився. І Остап винайшов чотириста перший засіб.
«Взяти фортецю несподіваною атакою не пощастило, — думав. він, — доведеться почати справжню облогу. Головне з'ясовано. Гроші у підзахисного є. І, судячи з того, як він, не моргнувши оком, відмовився від десяти тисяч, — гроші величезні. Отже, в зв'язку з недомовленістю сторін, засідання продовжується».
Він повернувся додому, купивши по дорозі тверду жовту папку з шнурками для черевиків.
— Ну? — запитали в один голос змучені бажаннями Балаганов і Паніковський.
Остап мовчки пішов до бамбукового столика, поклав перед собою папку і великими літерами вивів напис: «Справа Олександра Івановича Корейка. Розпочато 25 червня 1930 року. Закінчено…. го дня 193… р.»
Через плече Бендера на папку дивилися молочні брати.
— Що там всередині? — запитав допитливий Паніковський.
— О! — сказав Остап. — Там всередині є все: пальми, дівчата, голубі експреси, синє море, білий пароплав, майже новісінький смокінг, лакей-японець, власний більярд, платинові зуби, не штопані шкарпетки, обіди на чистому вершковому маслі і, головне, мої маленькі друзі, слава і влада, яку дають гроші.
І він розкрив перед враженими антилопівцями порожню папку.
Розділ XV
РОГИ І КОПИТА
Жив на світі бідний приватник. Це був досить багатий чоловік; володар галантерейного магазину, розташованого навпростець від кіно «Капітолій». Він безтурботно торгував білизною, мереживними прошвами, галстуками, ґудзиками й іншим дрібним, але прибутковим крамом. Якось увечері пін повернувся додому з перекривленим обличчям. Мовчки поліз у буфет, дістав звідти ще не почату холодну курку і, ходячи по кімнаті, з'їв її всю. Зробивши це, він знову відчинив буфет, вийняв ціле кільце краківської ковбаси вагою з півкіла, сів на стілець, і, втупивши в стіну осклянілі очі в одне місце, поволеньки зжував всі півкіла. Коли вія націлився ще й на круті яйця, що лежали на столі, дружина злякано запитала:
— Що сталося, Борю?
— Нещастя! — відповів він, запихаючи в рот тверде гумове яйце. — Мене жахливо обклали податком. Ти навіть не можеш собі уявити.
— Чого ж ти так багато їси?
— Мені треба розважитись, — відповів приватник. — Мені страшно.
І цілісіньку ніч приватник ходив по своїх кімнатах, де самих шифоньєрів було аж вісім, і їв. Він з'їв усе, що було в домі. йому було страшно.
Наступного дня він здав півмагазину під торгівлю канцелярським приладдям. Тепер в одній вітрині містилися галстуки і підтяжки, а в другій висів на двох мотузках величезний жовтий олівець.
Потім настали часи ще важчі. У магазині з'явився третій співвласник. Це був годинниковий майстер, що потіснив олівець убік і заставив піввікна бронзовим годинником з фігурою Психеї, але без стрілки, яка показує хвилини. І навпроти бідного галантерейника, який ще й зараз не переставав посміхатись, але вже іронічно сидів, крім остогидлого канцприладника, ще й годинникар з чорною лупою в оці.
Горе-злощастя навідалося до галантерейника ще двічі. У магазині з'явився водопровідний майстер, що одразу ж запалив паяльний примус, і вже зовсім дивовижний купець, який вирішив, що саме 1930 року від різдва Христового населення Чорноморська накинеться на його крам — накрохмалені комірці.
І колись горда, спокійна вивіска галантерейника набула просто мерзенного вигляду.
торгівля
ГАЛАНТЕРЕЙНИМИ ТОВАРАМИ
галантпром
Б. КУЛЬТУРТРИГЕР
лагодження
РІЗНИХ ГОДИННИКІВ
Б. ПАВЕЛ БУРЕ
Глазиус-Шенкер
Канцап.
ВСЕ ДЛЯ ХУДОЖНИКА
і радслужбовця.
Лев СОКОЛОВСЬКИЙ
ремонт
труб, раковин і унітазів
М. Н. ФАНАТЮК
спеціальність
НАКРОХМАЛЕНИХ КОМІРЦІВ
З Ленінграда
КАРЛ ПАВІАЙНЕН
Покупці і замовники з острахом входили до магазину, який колись був просто благоуханним. Годинникар Глазиус-Шенкер в оточенні пенсне, пружин і коліщат сидів над годинниками, з яких один був величезний, знятий з башти. У магазині часто і гучно дзвонили будильники. В глибині помешкання юрмилися школярі, цікавлячись дефіцитними зошитами, Карл Павіайнен стриг свої комірці
