Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров

Закінчивши цю повчальну історію, бухгалтер Берлага журно глянув спочатку на Борисохлєбського, потім на Дрейфуса, потім на Сахаркова і, нарешті, на Лапідуса-молодшого, голови яких, як йому здалося, співчутливо похитувалися у півтемряві коридора.

— Ось бачте, що ви наробили своїми фантазіями, — промовив жорстокосердий Лапідус-молодший. — Ви хотіли уникнути однієї чистки, а потрапили в іншу. Тепер вам буде зле. Якщо вас вичистили з дому божевільних, то з «Геркулеса» вичистять і поготів.

Борисохлєбський, Дрейфус і Сахарков не сказали нічого. І, нічого не сказавши, стали потроху танути в темряві.

— Друзі! — неголосно викрикнув бухгалтер. — Куди ж ви?

Але друзі вже тікали на всі заставки, і їхні сирітські штани, блимнувши в останній раз на сходах, зовсім зникли.

— Погано, Берлага, — холодно сказав Лапідус, — даремно ви мене вплутуєте у свою брудну антирадянську плутню. Адьє!

І віце-король Індії залишився сам.

Що ж ти наробив, бухгалтер Берлага? Де були твої очі, бухгалтере? І що сказав би твій батько Хома, коли б дізнався, що син його у таких літах подався у віце-королі? Ось куди завели тебе, бухгалтере, твої підозрілі зв'язки з паном фунтом, головою багатьох акціонерних товариств зі змішаним і нечистим капіталом. Навіть страшно подумати, що сказав би — старий Хома про витівки свого улюбленого сина. Та давно вже лежить Хома на другому християнському кладовищі, під кам'яним серафимом з одбитим крилом, і тільки хлопчаки, що забігають сюди красти бузок, кидають іноді байдужий погляд на надгробний напис:

«Твій путь закінчено. Спи, бідолахо, любий усіма X. Берлага». А може б; і нічого не сказав старий. Ну, звичайно, нічого б не сказав, бо й сам вів життя не дуже вже й праведно. Просто порадив би поводити себе обережніше і в серйозних справах не звірятися на шуряка. Так! Чортзна-що ти наробив, бухгалтере Берлага!

Тяжкий роздум, який охопив екс-намісника Георга П'ятого в Індії був порушений криками, що линули зі сходів:

— Берлага! Де він? Його хтось питає. Ага, ось він стоїть! Пройдіть, громадянине!

У коридорі з'явився уповноважений по копитах. По-гвардійському розмахуючи руками-лопатами, Балаганов підійшов до Берлаги і вручив йому повідомлення:

«Тов. Бэрлагэ. С получэниэм сэго прэдлагаэтся нэмэдлэнно явиться для выяснэния нэкоторых обстоятэльств».

Папірець мав штамп Чорноморської філії Арбатовської контори в справі заготівлі рогів і копит і стверджувався круглою печаткою, зміст якої розібрати було б важко, коли б навіть Берлазі і спало таке на думку. Та бідний бухгалтер був настільки пригнічений своїми бідами, що лише запитав:

— Додому подзвонити можна?

— Чого там дзвонити, — похмуро сказав завідуючий копитами.

Через дві години натовп, що стояв біля кіно «Капітолій», чекаючи першого сеансу і від байдикування лупаючи навколо очима, помітив, що з дверей контори по заготівлі рогів вийшла людина, і, тримаючись за серце, пішла геть. Це був бухгалтер Берлага. Спочатку він ледь-ледь пересував ноги, потім почав прискорювати ходу. Звернувши за ріг, бухгалтер непомітно перехрестився і побіг що було сили. Незабаром він уже сидів за своїм столом у фінобліковому залі й ошаленіло дивився у «головну книгу». Цифри зливалися і танцювали йому в очах.

Великий комбінатор захлопнув папку зі «справою Корейка», подивився на Фунта, що сидів під новою табличкою: «Голова правління» — і сказав:

— Коли я був дуже молодий, дуже бідний і жив з того, що показував на Херсонській ярмарці товстого, грудастого ченця, видаючи його за жінку з бородою — незрозумілий феномен природи, — то і тоді я не опускався до таких моральних низин, як оцей пошляк Берлага.

— Мізерна, дрібна людина, — підтвердив Паніковський, розносячи по столиках чай: йому приємно було знати, що на світі є люди, ще дрібніші, ніж він сам.

— Берлага — це не голова, — заявив зіцголова з притаманною йому неквапливістю. — Макдональд — це голова. Його ідея класового миру в промисловості…

— Досить, досить, — сказав Бендер. — Ми призначимо спеціальне засідання, щоб з'ясувати ваші погляди на Макдональда та інших буржуазних діячів. Мені зараз ніколи. Берлага — це, справді, не голова, але він нам дещо повідомив про життя і діяльність самозгоряючих акціонерних товариств.

Раптом великому комбінаторові стало весело. Все йшло відмінно. Смердючих рогів більше ніхто не приносив. Роботу Чорноморської філії можна було вважати задовільною, хоча з черговою поштою в контору знов надійшла ціла купа нових паперів, циркулярів і вимог, і Паніковський уже двічі бігав на біржу праці по конторницю.

— Ага! — раптом викрикнув Остап. — Де Козлевич? Де «Антилопа»? Що це за установа без автомобіля? Мені треба їхати

на засідання. Всі запрошують, без мене жити не можуть. Де Козлевич?

Паніковський відвів очі вбік і, зітхнувши, сказав:

— З Козлевичем погано.

— Як це — погано? П'яний він, чи що?

— Гірше, — відповів Паніковський, — ми вже боялися вам казати. його охмурили ксьондзи.

При цьому кур'єр подивився на уповноваженого в справі копит і вони обоє з сумом похитали головами.

Великий комбінатор не любив ксьондзів. Так само він ставився і до рабинів, далай-ламів, попів, муедзинів, шаманів і інших служителів культу.

— Я й сам маю нахил до шантажу і обману, — говорив він, — зараз, наприклад, я займаюся виманюванням солідної суми в одного впертого громадянина. Та я не супроводжую свої сумнівні діяння ні тужними співами, ні ревом органів, ні дурними заклинаннями латинською чи церковнослов'янською мовою. І взагалі я люблю працювати без ладану і астральних