Дванадцять стільців. Золоте теля - Євген Петрович Петров
Цілий день антилопівці фарбували свою машину… Надвечір її вже не можна було впізнати. Вона виблискувала всіма півтонами яєчного жовтка.
На світанку наступного дня відновлена «Антилопа» залишила гостинний сарай і взяла курс на південь.
— Шкода, не довелося попрощатися з господарем. Але він так солодко спав, що не хотілося його будити. Можливо, йому зараз нарешті приснився сон, якого він так довго чекав: митрополит Двулогій благословляє чинів міністерства народної освіти в день трьохсотріччя дому Романових.
І тієї ж хвилини позаду, з рубленої хатини, почувся знайомий уже Остапові плач і рев.
— Все той же сон! — волав старий Хворобйов. — Боже, боже!
— Я помилився, — зауважив Остап. — йому, мабуть, приснився не митрополит Двулогій, а поширений пленум літературної групи «Кузня і садиба». А втім, хай йому грець! Справи кличуть нас до Чорноморська!
Розділ IX
ЗНОВУ КРИЗА ЖАНРУ
Чим тільки не займаються люди!
Паралельно з великим світом, в якому живуть великі люди і великі речі, існує світ маленький, з людьми дрібненькими і з дрібними речами. У великому світі винайдено дизель-мотор, написано «Мертві душі», збудовано Дніпровську гідростанцію і здійснено переліт навколо земної кулі. Маленький світ винайшов пищавку, яка закликає «Іди — Іди», тут написано пісеньку «Кирпичики» і найдено штани фасону «повпред». У великому світі, людей рухає прагнення зробити щось добре для людства. Маленький світ далекий від таких високих матерій. його мешканці мають одне прагнення — як-небудь прожити, не відчуваючи голоду.
Маленькі, дрібні люди тягнуться за великими. Вони розуміють, що мусять бути співзвучні добі і тільки тоді їхній товарець матиме попит. За радянських часів, коли у великому світі було створено ідеологічні твердині, у маленькому світі помічається пожвавлення. Під усі дрібні винаходи мурашиного світу почали підводити гранітну базу «комуністичної» ідеології. На пищавках «Іди—Іди» малюють Чемберлена, дуже схожого на того, що друкують в «Известиях». У популярній пісні розумний слюсар, щоб домогтися любові комсомолки, у три рефрени виконує і навіть перевиконує промфінплан. І поки у великому світі точиться пристрасна дискусія про оформлення нового побуту, у маленькому світі вже все готово: є галстук «Мрія ударника», толстовка-гладковка, гіпсова статуетка «Колгоспниця на купанні» і дамські коркові підпахівники «Любов бджіл трудових».
У галузі ребусів, шарад, шарадоїдів, логогрифів і картинок. «загадок» з'явились нові віяння. На все пішла нова мода. Секретарі газетних і журнальних відділів «На дозвіллі» або «Помізкуй» вирішили не брати товар без ідеології. І поки велика країна гомоніла, поки будувалися тракторні заводи і створювалися грандіозні фабрики зерна, дідусь Синицький, ребусник за професією, сидів у своїй кімнаті і, втупившись скляними очима в пустелю, вимучував шараду на модне слово «індустріалізація».
Синицький мав вигляд гнома. Таких гномів часто малювали на вивісках магазинів, які торгують парасольками. Гноми на вивісках стоять у червоних ковпаках і по-дружньому підморгують перехожим, ніби запрошуючи їх якомога швидше купити шовкову парасольку чи палицю з срібним набалдашником у вигляді собачої голови. Довга, жовтувата борода Синицького спускалася під стіл, аж до кошика для паперів.
— Індустріалізація, — тужно шепотів він, ворушачи блідими, як сирі котлети, старечими губами.
І він досвідченим оком розподілив це слово на шарадні частини.
— Індус. Трі. Алі. За.
Все було чудово. Синицький уже уявляв собі розкішну шараду, значну за змістом, легку в читанні й важку для відгадування. Сумнів викликала остання частка — «ція».
— Що це за така «ція»? — напружував мозок старий. — От як би «акція»! Тоді б вийшло пречудове індустріалізакція».
Промучившись півгодини і не вигадавши, як бути з капризним закінченням, Синицький вирішив, що кінець прийде сам по собі і приступив до роботи. Він почав писати свою поему на видертому з бухгалтерської книги аркушику з написом «дебет».
Крізь білі скляні двері балкона видно було акації в цвіту, латані дахи будинків і густу синю смугу морського обрію. Чорноморський полудень заливав місто киселевою спекою.
Старий подумав і написав на папері перші рядки:
Мій перший склад сидить в чалмі На Сході бути він зобов'язаний.— На Сході бути він зобов'язаний, — з задоволенням промовив старий. йому сподобалося це, що він створив: важко лише було знайти рими до слів «зобов'язаний» і «чалма». Ребусник походив по кімнаті і помацав руками бороду. Раптом йому сяйнуло;
А склад другий мені відомий:
З числом він ніби зв'язаний.
З «Алі» і «За» теж пощастило:
В чалмі сидить і третій склад Живе він теж на Сході, Четвертий склад — поможе бог Дізнатися, що це — прийменник.Стомлений останнім напруженням Синицький відкинувся на спинку стільця і заплющив очі. Йому було вже сімдесят років. З них п'ятдесят він вигадував ребуси, шаради, картини-загадки і шарадоїди. Але ніколи поважному ребусникові ще не було так важко працювати, як зараз.