Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

Сапфіра відчайдушно зашипіла, відштовхнула Торнака задніми лапами й випустила довгий язик полум'я, який, щоправда, не завдав йому жодної шкоди.

Ерагон відчував, як пульсують Сапфірині рани. Він час від часу зиркав на кривавий поріз, і в його голові юрмились сотні думок. Якби Вершник бився із якимось іншим чарівником, а не з Мертагом, то він би ніколи не наважився накладати закляття прямо під час бою, оскільки той чарівник неодмінно подумав би, що йому загрожує смертельна небезпека й став би відчайдушно опиратися магічному нападу.

Проте з Мертагом усе було інакше. Ерагон добре знав, що Галбаторікс наказав Мертагу не вбивати, а лиш полонити його та Сапфіру. «Отже, що б я не зробив, — розмірковував Ерагон, — він усе одно і ге буде мене вбивати. Виходить, зцілення Сапфіри є цілком безпечною справою». Потому, хоч і трохи запізно, юнак збагнув іще дещо цікаве: він міг атакувати Мертага будь-якими закляттями, а той усе одно не посмів би відповісти йому смертельним ударом. Одне-єдине, що залишалось для Вершника незбагненним, так це те, чому Мертаг, загоюючи крило Торнака, скористався зачарованим предметом, а не спробував накласти закляття.

«Можливо, він хоче зберегти свою силу. А може, просто не бажає тебе лякати. Адже Галбаторіксу напевне б не сподобалось, якби Мертаг змусив тебе панікувати через свою магію. Бо тоді б ти міг занапастити і себе, і Торнака, і Мертага. Не забувай, що король перш за все мріє про те, щоб мати вас чотирьох під своєю владою. Мати живими, а не мертвими, бо мертві ви йому непідвладні», мовила Арія.

«Скоріше за все, так воно й є», — погодився Ерагон.

Утім, коли він зібрався лікувати крило Сапфіри, Арія порадила йому не робити цього.

«Чому? Хіба ти не відчуваєш болю Сапфіри?» — спитав Вершник.

«Дозволь полікувати її мені та моїм друзям. Це спантеличить Мертага, а крім того, ти збережеш свої сили».

«Але ж ви із цим не впораєтесь».

«Ще й як упораємось, адже в нас зараз багато сили. І ще, Ерагоне, ми б просили тебе не атакувати Мертага за допомогою магії аж доти, доки він сам не спробує цього зробити. Адже він усе одно може бути сильнішим за тебе навіть тоді, коли ми віддамо тобі свою силу. Ми не знаємо, чим усе це може закінчитись, тож ліпше буде скористатися магією тільки тоді, коли вже не буде іншого виходу».

«А якщо я не зможу його здолати?»

«Тоді вся Алагезія належатиме Галбаторіксу».

Ерагон відчув, як Арія зосередилась на пораненому крилі Сапфіри. За мить рана перестала кровоточити, а краї мембрани зрослися так добре, що на ній не лишилося жодного шраму. Сапфіра знову була в повній бойовій готовності.

«Уважніше захищайся, бо це було ой як нелегко», — тихо прошепотіла Арія.

Отримавши від Сапфіри добрячого удару, Червоний дракон, схоже, вирішив, що та хоче відтіснити його на невелику висоту, де йому буде важче уникнути її нападів, тому на якийсь час відклав свою атаку й відлетів на чверть милі в західному напрямку. Проте, трохи оговтавшись і збагнувши, що його ніхто не збирається переслідувати, Торнак став здійматися вгору й уже невдовзі опинився на добру тисячу футів вище за Сапфіру.

Потому він розпростер крила й, випустивши пазурі, кинувся вниз. Із його роззявленої пащеки виривались язики полум'я, а Мертаг, гордо тримаючись у сідлі, вимахував своїм Зароком.

Сапфіра миттю збагнула, що зволікати не можна жодної секунди, тому смикнулася вбік, склала одне крило й почала спускатись униз із такою швидкістю, що в її Вершника аж у голові запаморочилось. Коли Ерагон наважився закинути голову назад, то побачив під собою землю, хоча був геть не впевнений, що все було саме так. Можливо, земля якраз була над ним… хтозна. Зрештою, йому не залишалося нічого іншого, як стиснути зуби й відчайдушно намагатися втриматись у сідлі.

У цю мить дракони вдарились одне об одного. Ерагонові здалося, ніби Сапфіра летіла поночі й ненароком з розгону наскочила на гору. Удар був такий потужний, що юнака кинуло вперед, і він так сильно вдарився головою об Сапфірин шип, що на його шоломі залишилася нічогенька вм'ятина. Вершник захитався в сідлі, а небеса й земна твердь попливли в нього перед очима. Сапфіра тим часом уся аж здригнулась, отримавши від Торнака потужного штурхана в живіт. «Шкода, я не встиг спорядити її в обладунки, подаровані гномами», — закусивши нижню губу, подумав Ерагон.

За мить Торнак завдав Сапфірі нового удару. Цього разу він хвицьнув її своїми пазурами по плечу, та Ерагон блискавично змахнув шаблею, підрубав дракону кілька лусок і пошкодив йому сухожилля. Після цього три Торнакові пальці вже не рухались. Вершник не зволікаючи рубонув іще раз, і Торнак не мав іншого вибору, як, голосно гаркнувши, відступити.

Відлетівши на відстань двадцяти футів, він витягнув шию, набрав повні легені повітря й видихнув цілу хмару вогню. І хоч Ерагон із Сапфірою були захищені спеціальним закляттям, Вершник усе одно скрутився в сідлі, намагаючись закрити руками бодай обличчя. Зрештою, вогонь не завдав їм жодної шкоди. Тоді Вершник випростався в сідлі й змахнув своєю шаблею. Сапфіра повернула ліворуч, оминаючи стовп вогню, але цього було досить, щоб Мертаг устиг загоїти пошкоджену лапу Торнака. Той знову кинувся в бій. Обидва дракони закружляли над сірими наметами в смертельному танкові. Невдовзі Сапфірі пощастило вивернутись, і вона блискавично схопила зубами рогатий гребінь, що був у Торнака на зашийку. Гострі кінчики кісток уп'ялися їй в язик, та вона, здавалося, геть на те не зважала. Торнак заскавчав і став щосили борсатись, ніби риба на гачку. Він і сяк, і так намагався звільнитися від сталевих Сапфіриних щелеп, але це було йому явно не під силу. Обидва дракони почали стрімко падати вниз, ніби два пожовклі листки, що склеїлись між собою краплями осіннього дощу.

Ерагон тим часом зробив ривок уперед і полоснув Мертага по правому плечу. Він зовсім не хотів його вбивати, а просто намагався завдати йому відчутної рани, щоб закінчити бій. Битися було значно легше, аніж тоді, над Палаючою рівниною, оскільки тепер Вершник мав дуже зручну шаблю. Правду кажучи, Ерагон сподівався, що Мертагові буде не по зубах витримати його натиск, але той раптом викинув угору щита й хутко заблокував один із його наступних ударів. Усе сталося настільки несподівано, що Ерагон на якусь мить розгубився. А на нього вже посипались блискавичні удари Зарока. Лезо меча свистіло в повітрі. Одним із цих ударів Мертаг зачепив Ерагонове плече, але й не збирався зупинятись. Продовжуючи