Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко

— Повір, Інно, я… я б ніколи не пішла на таке свинство з власної волі. Але не могла опиратися наказові.

— Наказові?! — не втримавшись, вигукнув я. — То ти робила це за наказом?!

„Вгамуйся, Владе!“ — подумки осмикнула мене Інна; відчувалося, що вона сердита. — „У твоєму голосі я чую аж надто щире обурення. І навіть розчарування…“

Сандра підвела голову й сумно подивилася на мене.

— Так, Владиславе, я робила це за наказом. Згодом Сідхів план було доповнено ще одним пунктом.

— Цим самим?

— Цим самим. Мені наказали звабити тебе.

Я насилу стримав гірке зітхання, що ладне було вирватися з моїх грудей. Інна мала всі підстави сердитись на мене. Я справді був розчарований почутим, мені було досадно і прикро до сліз. Сандрине зізнання, що вона кохалася зі мною лише за наказом і всупереч власній волі, дуже боляче вразило моє самолюбство… Але ж це ще не все! Виходило, що в очах дівчини я був ґвалтівником. Хай і мимовільним ґвалтівником, а проте… Боже ж мій! Та їй, мабуть, гидко згадувати про ті хвилини, що їх ми провели разом. Певно, в глибині душі вона ненавидить мене за все, що я зробив з нею…

— Навряд чи це можна назвати звабленням, — зауважила Інна крижаним тоном. — Ти не зваблювала Владислава, а просто крала його кохання. І я впевнена, що тут не обійшлося без Сідхового втручання. Може, ти справді здібна чаклунка, проте не думаю, що тобі вистачило б знань та вміння для таких складних і тонких маніпуляцій з Владовою свідомістю. Тут мало однієї маґії, потрібна ще й психолоґія.

Сандра кивнула:

— Ти правильно здогадалася. З розумом Владислава попрацював Сідх. Він вклав у його голову всі необхідні образи, а я лише пробуджувала їх, коли… ну, ти розумієш.

— Розумію. А зі мною Сідх щось робив?

— Ні, тут я впоралася сама. Занурила тебе в глибокий транс і майже цілу ніч перебувала в тісному ментальному контакті з тобою, вивчаючи вашу мову.

— Так я й думала… — Якийсь час Інна уважно роздивлялася свої ретельно доглянуті нігті, потім знову заговорила: — Отже, з цим ми розібралися. Тепер маємо вирішити, що робити далі. Я не сумніваюся, що ти применшувала своє вміння орієнтуватися на Трактовій Рівнині, але зараз на тобі перстень Бодуена, тож це питання становить суто теоретичний інтерес. З тієї ж причини ти не зможеш зв’язатися ні зі своїм справжнім батьком, ні з будь-ким іншим. А нам треба забиратися звідси — і якомога швидше. Єдиний доступний нам вид транспорту — це Леопольд з його вмінням відкривати Колодязь. Перспектива не дуже приємна, але, на щастя, серед нас немає ні хворих, ні поранених. Проте маємо іншу проблему — перстень, що захищає тебе від безпосереднього маґічного впливу. А подорож Колодязем вимагає найбезпосереднішого маґічного впливу. Щоб потрапити до Колодязя, ти спершу мусиш зняти перстень. Адже так?

— Так, справді. Але це не проблема. В Колодязі час дуже стискається — приблизно півтора дні за хвилину в суб’єктивному сприйнятті. Тому перед подорожжю мене можна міцно приспати, а для більшої певності ще й паралізувати. Тоді я не зможу заподіяти вам шкоди.

— А собі? Ти ж знову станеш вразливою для Нижнього Світу.

— Ну то й що? Мною керують через думки. А вві сні я не зможу виконувати ніякі накази. Коли ж ми вийдемо з Колодязя, ви знову надягнете мені персня.

— Проте, — зауважив я, — ти можеш отримати наказ на майбутнє. Наприклад, зняти перстень, коли поблизу нікого не буде.

Сандра здригнулась і зблідла.

— Ну, не знаю… — Вона помовчала, дивлячись у простір перед собою, потім сказала: — Не думаю, що це можливо. Та й у будь-якому разі нам доведеться ризикнути. Ми можемо покинути цю Грань лише одним шляхом — по Колодязю.

— І куди ти пропонуєш податися?

— А хіба ви маєте великий вибір? Лише в трьох населених світах ви пробули досить довго, щоб ваш дар зафіксував у собі їхні просторові характеристики. Це Ланс-Оелі, Аґріс і Основа. Остання відпадає — до неї надто далеко. Ми перебуваємо майже на протилежному боці Світового Кристалу, цю Грань не поєднує з Основою жодна вісь симетрії, навіть найнижчого порядку. Я спеціально не рахувала, але впевнена, що така подорож триватиме не менше двох років.

— А шкода, — сказав я. — Це був би ідеальний варіант. Але тут нічого не вдієш — доведеться повертатись на Ланс-Оелі.

— Або на Аґріс, — додала Інна. — Хоча ні, твій варіант кращий. Звідти ми зможемо порівняно швидко потрапити на Основу.

— Саме це я збирався запропонувати. На Ланс-Оелі нам не можна довго затримуватися, бо інакше туди прибудуть нові сідхи та женеси.

— А можливо, — припустила Інна, — вони вже чекатимуть там на нашу появу. Гадаю, ті чорні чаклуни, що зараз їдуть до нас, раніше доберуться до Ланс-Оелі по Трактовій Рівнині, аніж ми — Колодязем. Правда, Сандро?

— Загалом, так, — відповіла дівчина. — Але Контр-Основа стабільна, всі інфернальні канали на ній надійно закупорені Метром, і там не можна влаштувати навіть локального Прориву. Що ж до самих чорних чаклунів, то я певна — ви з ними впораєтеся.

— Сподіваюсь, що так, — сказав я, не поділяючи Сандриної впевненості. Проте розумів, що нічого іншого нам не залишається. Відтак звернувся до Штепана: — Вас і ваших людей, бароне, ми можемо відправити на Аґріс. А питання про ваш вступ до нас на службу пропоную відкласти до кращих часів.

Підібгавши губи, Штепан рішуче похитав головою:

— Пане ґрафе, пані ґрафине, — мовив він офіційно. — Якщо ви приймаєте мене на службу, то я готовий негайно стати до виконання своїх обов’язків і супроводжувати вас усюди, хай куди ви збираєтесь вирушити. Тільки на таких умовах я згоден служити вам.

—