Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко
А вже наступної секунди над нами промайнуло щось чорне, пронизало пустку в тому місці, де щойно перебувала Сандрина голова, перелетіло через струмок і впало в траву біля самої границі зовнішнього купола.
„Стріла,“ — зачудовано подумав я. Мені видалося надзвичайно дивним, що наш невідомий ворог не вдався до маґії, а скористався такою ненадійною зброєю, як лук чи арбалет. А він, поза сумнівом, був чаклуном або маґічною істотою, оскільки зміг проникнути всередину купола не здійнявши тривоги.
Втім, довго роздумувати над цією загадкою я не став, а швидко підвівся і прикрив себе й Сандру силовим щитом. Як виявилося, зробив це вчасно — бо до мене, з шаблею наголо, мчав Сідх. Я навіть не зразу впізнав його, оскільки він був не в своєму звичайному ошатному вбранні з незмінним зеленим тюрбаном, а в якійсь мішкуватій сірій робі з відкинутим каптуром. Його смагляве до чорноти обличчя, завжди таке спокійне і незворушне, наразі було спотворене хижою, звірячою гримасою.
Як і перше, Сідх не став удаватися до чарів. Скориставшись тим, що на кілька секунд я розгубився, не наважуючись завдати удару по людині, яку ще недавно вважав своїм старшим товаришем, він спробував оббігти мене зліва, щоб ударити в мою незахищену спину. Я на це не піддався і, розвернувшись, зустрів його лицем до лиця.
Але при цьому я припустився величезної помилки. Мені геть випало з голови, що Сандра перебуває під дією персня Бодуена, який блокує її чаклунські здібності, і зараз практично беззахисна. А своїм нехитрим маневром Сідх досяг того, що я більше не стояв між ним та дівчиною, яка лише щойно звелася на ноги.
Я надто пізно розгадав його план, надто пізно второпав, що він тут не по мою душу. Якби я збагнув це від самого початку, то без найменших вагань застосував би проти Сідха найсмертельніші чари, а так…
Ці думки блискавично промайнули в моїй голові, коли Сідх рвучко повернувся і зробив різкий випад убік Сандри, цілячись вістрям шаблі їй у груди. Я згаяв дорогоцінну мить на те, щоб прибрати щит, який заважав мені завдати удару, і якраз цієї миті мало б вистачити, аби смертоносне вістря досягло своєї мети.
Я не випадково вжив умовний спосіб — бо насправді цієї миті не вистачило. Зненацька Сідх завмер, ніби наштовхнувся на невидиму стіну, Сандра встигла відскочити, а я, прибравши зрештою щит, вдарив по ворогові першим смертельним закляттям, яке спало мені на думку. Сідх похитнувся, а потім, мов підкошений, беркицьнувся на землю. Попри мої очікування, його плоть не розтеклася вогняною жижею, як це було з Женесом.
„А дарма,“ — надійшла мені жінчина думка. — „Я міцно тримала його.“
Озирнувшись, я побачив, що до нас біжить Інна. Саме її своєчасне втручання врятувало Сандру від неминучої смерті, а я завдав удару вже по знерухомленому противнику. Все сталося так стрімко, що я просто не встиг зреагувати на нові обставини і діяв суто за інерцією. Але не шкодував про свій вчинок і, навіть якби мав більше часу на роздуми, все одно не став би ризикувати Сандриним життям заради сумнівного задоволення взяти Сідха в полон. Звичайно, я довіряв жінчиній майстерності й не сумнівався в чіпкості її чарів; але наразі йшлося про набагато важливіші речі, ніж питання професійної придатності.
Сандра сторожко наблизилася до Сідха, ногою відкинула його шаблю вбік і схилилася над ним, ладна будь-якої миті відсахнутись. Тим часом я просканував чарами територію під усіма трьома куполами, але не виявив сторонньої присутності. Не було також і „сліпих зон“, прикритих чужою маґією.
— От і все, — полегшено констатувала Сандра. — Він мертвий.
Її слова почула й Інна, яка саме підбігла до нас.
— А дарма, — повторила вона вголос. — Ми могли б допитати його.
Сандра випросталась і похитала головою:
— Нічого б у вас не вийшло. Нижній Світ убив би його раніше — у підсвідомість кожного чорного чаклуна вкладено команду самоліквідації. А ще одного блокувального персня, — вона поглянула на свою праву руку, — у вас немає.
— А як Сідх потрапив сюди? — здивовано мовила Інна. — Я ж лише ввечері перевіряла наш захист і виявила жодної вади.
— Схоже, він здійснив так званий „чорний стрибок“, — припустила Сандра. — Будь-який чаклун, пов’язаний з Нижнім Світом, може миттєво переміститися на невелику відстань — дві-три милі, не більше. Але до цього вдаються дуже рідко, лише в крайніх випадках, бо „чорний стрибок“ на кілька годин позбавляє всієї маґічної сили.
— То он воно що! — сказав я. — Тепер ясно, чому Сідх не застосував проти мене чари. Виходить, він був смертником?
— Мабуть, що так. Гадаю, його надіслали вбити мене, щоб я вам нічого не розповіла.
— А скільки ще потенційних смертників тут вештається? — спитала Інна.
— Поки жодного. Сідхові спільники мають бути тут лише завтра ввечері.
— Ого! — Я був приголомшений. — Отже, ті інквізитори…
— Насправді ніякі не інквізитори, — підтвердила Сандра. — Вони чорні чаклуни.
— А що… — почала була Інна, проте стримала себе. — Ні, краще ходімо звідси. Поговоримо в іншому місці, подалі від нього. — І вона кивнула на Сідхове тіло.
— Його треба спалити, — порадила Сандра. — І чимшвидше. Сідх був надто тісно пов’язаний з Нижнім Світом, щоб просто так залишати його тіло. На жаль, не всі розповіді про повсталих мерців вигадані.
Інна мерзлякувато пощулилася.
— Брр! Нам тільки зомбі тут бракувало. А так уже все є… Ну, гаразд, спалити так спалити. Ми з Сандрою поки поки
