Володар драконів - Корнелія Функе

— Слина кобольда і полум’я дракона! — пробурмотів Лунг, підводячи голову. — Пригадуєш, що вийшло з круками, Сірчана шкурко?

Сірчана шкурка спантеличено кивнула:

— Слина кобольда і полум’я дракона розчаклували їх, чи не так?

Лунг просунув голову між Беном і кобольдом.

— Поклади пластину на землю, — сказав він. — А ви всі відійдіть подалі. Особливо ти, Мухоніжко.

Гомункулус поспішно зліз із колін Бена і сховався за хвіст Майї.

— Що ти збираєшся робити? — здивовано запитала Майя. Лунг не відповів. Як зачарований дивився він на луску Кропивника, а потім відкрив пащу і легенько дмухнув на неї полум’ям. Блакитні язички побігли металом.

Він розтопився на очах. Луска Кропивника розтопилася, наче вершкове масло на сонці. Вона стала рідкою, перетворилася на калюжку золота на сірій кам’яній долівці печери. Лунг підвів голову і переможно озирнувся.

Всі оніміли. Мухоніжка опустився навколішки перед калюжкою і обережно вмочив у неї палець. Луї став поруч із ним і провів хвостом по рідкому золоту.

— Овва! — засміявся він. — Відтепер мене звуть Золотий хвіст!

Бен поклав руку на луску Лунга.

— Ось воно! — вимовив він. — Ти знайшов засіб, Лунгу. Саме так ми його знищимо.

— Та невже? — уїдливо мовила Сірчана шкурка. — А як же потрапить слина кобольда на панцир Кропивника?

Решта мовчали. І тут підвівся Мухоніжка.

— Дуже просто, — сказав він, витираючи позолочений палець об куртку. Всі втупилися в нього.

— Сірчана шкурко, — сказав Мухоніжка, — принеси мені, будь ласка, речі нашого бранця.

— Може, ще чого? — буркнула Сірчана шкурка, але все ж таки принесла рюкзак Кремінної бороди і жбурнула Мухоніжці під ноги.

— Уклінно дякую, — сказав гомункулус, відкрив рюкзак і став у ньому порпатися. Він витягнув звідти відбійний молоток, сірники, свічки, гребінь для бороди, щітку для капелюха, дві ганчірки і пляшку зеленого скла.

— Ну ось, — Мухоніжка підніс пляшку, — тут ще більше половини!

— Що це? — поцікавився Бен.

— Засіб для чистки панцира мого колишнього господаря, — пояснив Мухоніжка. — Виготовляється спеціально для Кропивника одним старим гірським гномом. Кілька крапель на відро води — і його луска блищить так, що він може дивитися в неї, як у дзеркало, — Мухоніжка відкоркував пляшку і вилив її вміст на підлогу. — На, тримай, — він простягнув Сірчаній шкурці порожню пляшку. — Плюй. Бур-бур-чан може тобі допомогти. Трохи більше половини — удвох ви швидко впораєтеся.

Бур-бур-чан взяв у гомункулуса пляшку:

— Така крихітна пляшечка — та ми її двома плювками наповнимо, правда, Сірчана шкурко? — Сміючись, вони сіли на спину скам’янілого дракона і взялися до справи.

— А гном нічого не помітить? — стурбовано запитав Лунг Мухоніжку.

— Звичайно, помітить, — Мухоніжка акуратно складав речі Кремінної бороди назад у рюкзак. — На першій же пластині. І додасть у воду якнайбільше слини кобольдів, щоб луска заблищала. А нам саме того й треба, чи не так?

Лунг задумливо кивнув.

— А вона подіє з такою кількістю води? — запитала Майя. Бен знизав плечима:

— Треба спробувати.

— Саме так, — сказав Лунг. — Щойно кобольди наповнять пляшку, ми відпустимо гнома. Нехай швидше повертається до свого господаря.

— Ні-ні, відпускати ми його не будемо, — Мухоніжка рішуче похитав головою. — Адже у нього одразу виникнуть підозри. Ні, ми дамо йому втекти.

— Тобто як? — ошелешено спитала Сірчана шкурка. Вони з Бур-бур-чаном вже впоралися із завданням.

— Порція кобольдової слини, прошу! — дубідаї тицьнув пляшку в тонкі пальці Мухоніжки. Гомункулус акуратно поклав пляшку на її колишнє місце.

— Саме так, ми дамо йому втекти, — він закрив рюкзак. — А до цього покажемо, де розташовується вхід у печеру.

— Малюк остаточно з’їхав із глузду, — простогнала Сірчана шкурка. — Я так і думала. Це було тільки питання часу.

— Дай йому договорити, Сірчана шкурко, — сказав Лунг.

— Нам треба заманити його сюди! — вигукнув Мухоніжка. — Ти що, не розумієш, що він сховається у воду, щойно помітить, як його панцир почне розтоплюватися? А сюди він навіть круків із собою не візьме, тому що їх не можна наражати на драконове полум’я. Увійшовши до печери, він зможе вийти з неї тільки крізь тунель. А тут вже ми йому перетнемо дорогу!

— Так, ти правий, — пробурчала Сірчана шкурка.

— І все ж таки цей план не годиться, — сказала Майя. — Ви забули про місяць. У печері ми не можемо літати.

— Ззовні ви теж літати не зможете, — відповів Мухоніжка. — Ми ж вам сказали про круків. Вони знову закриють місяць, як тоді над морем, і ви безпорадно впадете просто в пащу Кропивника!

— Мухоніжка правий, — мовив Лунг до Майї. — Треба заманити його сюди. А літати ми зможемо. Я маю ще трохи місячної роси. На нас двох цілком вистачить.

Дракониха нерішуче подивилася на нього.

— Добре, ми заманимо його сюди, — сказала вона нарешті. — Але ж він тут усе зруйнує, чи не так? — вона озирнулася.

— Дурниці, ви йому цього не дозволите! — вигукнув Луї. — Дайте нарешті гемоклусу договорити! Мені цікаво, що він там придумав із гномом.