Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

Йому, напевне, боліло, бо чоловік кривився та ледь чутно видихав наступні слова ритуалу. Він закатав рукава сорочки аж до ліктя, і я бачила, як набухли вени, по яким, власне, і йшла нагору сила.

Джейсон закинув голову назад. Було видно, як пульсувала артерія у нього на шиї, всі судини мов натягнулись…

Він не зупинявся, як би йому не боліло.

Наспів врізався в вуха, позбавляв свідомості, та я вирішила боротись до останнього. Схопилась за свій дар, що вислизав, намагаючись перейти в чуже тіло, та потягнула його назад.

Мені треба моя магія. Я не збираюсь знову ставати порожньою. Я вже пізнала ці чари, знаю, що з ними робити…

Я не дозволю вкрасти їх! Нікому! Тим паче, такій мерзоті, як Джейсон!

Він розлючено фиркнув, натужився. Ми мов перетягували канат, і як би я не впиралась, та все одно виявилась набагато слабшою за чоловіка та ритуал.

Це тривало водночас і лише секунду, і цілу вічність. А потім тихий наспів порушив дикий гуркіт. Кинджал заколивався в руках Джейсона і буквально розірвався в його руках.

Мене осипало крижаними уламками, але дрібні порізи на оголених ділянках шкіри були нічим в порівнянні з тим відчуттям свободи та самоусвідомлення, що охопило мене натомість. Я знов стала собою, і ніяка магія не труїла мене зсередини.

Ритуал перервали.

– Відійди від неї, Джейсоне, – це був голос Есмонда, я навіть не сумнівалась. – У тебе все одно нічого не вийде.

Демон повільно обернувся.

– Прийшов її рятувати?

– Так, – напевне, Есмонд зараз осміхався, але повернути голову, щоб побачити його, я покине могла. – І не сумнівайся, це буде для мене не так вже й складно. Як і було нескладно знищити останній батьків кинджал. Більше ти ритуал цей не проведеш.

– Я викую новий, – з погрозою зронив Джейсон.

– Ти здохнеш. Тут і зараз.

– Думаєш? – розсміявся божевільно біловолосий демон. – Щось мені підказує, Есмонде, що з нас двох скоріше помреш ти. А знаєш, чому?..

Есмонд нічого не відповів.

– Бо я вже взяв частину її сніжної сили, – так і не дочекавшись питання, проговорив Джейсон. – Я вб’ю тебе, заберу твою демонічну магію і розітру тебе у порох. А потім викую новий кинджал та продовжу ритуал.

– Навіть не сподівайся. Нічого у тебе не вийде.

Це говорила жінка. І, що найстрашніше, жінка, яка мала мій голос – і все ще не була мною. Аліса. А вона що тут робить?!

– Вирішив поховати тут двох сестричок? – спитав Джейсон. – Що ж, так навіть цікавіше…

– Цікавіше те, що демон другого порядку робитиме з архідемоном, – озвався Есмонд. – Чи ти думаєш, що я настільки ненавиджу своє походження, що ним не скористаюсь?

Відповіді від Джейсона і не вимагалось. Від Есмонда – принаймні, з того боку, де він стояв, – хлинула такої сили магія, що мене ледь не знесло разом з жертовним каменем. Ошийник та браслет на одній з рук розкололися, і я змогла нарешті повернути голову. Покрутила звільненою рукою, потягнулась до другої, сподіваючись, що зможу відстебнутись, але насправді вся моя увага була прикута до демонів та Аліси…

Моя сестра втиснулась в стіну, зажмурилась, прикрилась щитом від чужої магії. Есмонд же запустив перетворення. Його могутній хвіст вдарив по підлозі, і китичка змінилась на здоровенний шип. Тріснув одяг. Демон ріс в масштабах, збільшився майже втричі. Шкіра почервоніла, на голові з’явились великі, страшні роги. Кігті здавались схожими на кинджали.

Чудовисько, на яке перетворився Есмонд, могло налякати кого завгодно. Я сама ледь стримала крик, вражено дивлячись на велетенське тіло, частково вкрите броньованою лускою, мов у драконів. Одним ударом велетенського кулака, подумалось мені, він міг би знести кого завгодно з ніг…

Але Джейсон не виявив страху. Він відступив, сіпнув хвостом… І раптом теж почав перетворення. В ритуальній печері раптом стало зовсім холодно, а сам демон білішав і мов покривався кригою…

Та ставав не менш велетенським, ніж Есмонд.

Ніякого він не другого порядку, приречено подумала я. Джейсон був таким самим архідемоном, як і мій коханий. І тепер отримав підсилення у вигляді сніжної магії.

Все ще гірше, аніж ми припускали.