Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

– Ти знаєш, що йому можна сказати?

– Так, – на бігу видихнула я. – Але не знаю, як сховатись. Моя магія проти нього не подіє. Крига на кригу… Я не впораюсь, він надто великий.

– Ми розмножимо твій голос і приховаємо тебе, – кивнула Аліса. – Давай.

Вона відпустила мою долоню, і я кинулась вперед. Сестра трохи пригальмувала. Я знала, що це означає: вона спробує пояснити батькові та бабусі, що треба робити. Це ми з Алісою без слів приходили до спільного висновку, а зі старшим поколінням доведеться постаратись. Але ж це маги вітру, майстри ілюзій та гри зі свідомістю! Вони краще за мене знають, як правильно донести інформацію до одного потворного демона.

Я буквально залетіла до зали і зрозуміла, що саме вчасно. Джейсон стискав своїми скрижанілими ручиськами Есмондове горло, притискав мого демона до підлоги. Той впирався в його плечі і ошпарював ворога вогнем, але атаки виявилось замало, щоб змусити його відступити. Скільки б сили не вкладав Есмонд, Джейсон, мов та непорушна гора, нависав над ним, поступово гасив…

Немов поглинав.

Есмондові вдалось вдарити його кілька разів хвостом. Джейсон заревів. Отруйний шип легко пробивався крізь кригу та наносив рани, але для того, щоб хоч одна з них стала смертельною, треба потрапити в правильну точку. У кожного архідемона в броні є своя діра, це ми вчили ще в університеті. Ясна річ, Есмонд також прекрасно знав про особливості свого роду…

Але дістатись до тієї самої діри зараз, здається, не міг. Або ще не вирахував слабке місце Джейсона, або воно просто було недосяжне, я зараз не мала часу питати. Мій демон втрачав сили, і я мусила його захистити, коли ми вже разом в це вляпались.

– Хей! – гукнула я, влітаючи до печери. – Ну як, ти вже себе відчув володарем всесвіту, Джейсоне? Наповнився сніжною силою, не тисне? Відчуваєш в собі міць? А як на мене, ти слабак, яких тільки пошукати. Ти відпустив мене! Того, що ти вкрав, не вистачає навіть аби Есмонда де Р’єна вбити, не кажучи вже про те, щоб володарювати над цілим світом.

Джейсон відпустив Есмонда. Той повернувся до мене, в карих очах спалахнуло щось лихе… Але він розумів, що зараз не час і не місце сваритись зі мною.

Спочатку треба перемогти ворога.

– Мій батько навіть без сніжної сили був могутнішим, – прохрипів він, – ніж ти зараз, слабаче!

Джейсон заревів і швиргонув Есмонда вбік. Той ледь встиг ухилитись від зіткнення з вівтарем, перелетів через нього та опинився біля протилежної стіни.

– Ти! – прогарчав Джейсон. – Не розумієш! Про що! Говориш!

– Все він розуміє! – озвалась я зі свого місця. – Ти не володієш сніжною силою! І навіть з такою вдалою прибавкою від магії, що дала тобі я, ти не зміг досягнути могутності. Ти слабак, ось ти хто! Жалюгідний мерзотник! Навіть якби ти забрав все, це б тебе не врятувало…

Він зірвався з місця. Я зробила крок назад…

А від мене раптом відірвався двійник. Фантомна Меліса прудко кинулась вбік, перестрибуючи через каміння та невеличкі столики, заставлені свічками. Кілька вогників погасила, врізалась в один з постаментів і ледь уникнула удару важезною демонічною лапою.

Мене ж мов поглинув морок.

Магія вітру.

«На середину! І заховайте Есмонда!» – відчайдушно подумала я, сподіваючись, що Аліса зараз мене чує та скерує їх тріо.

– Слабак! Джейсон, ти слабак! – гукнув Есмонд зі свого місця, здається, зрозумівши мій план. – Ти не міг нічого, навіть нажитись на планах мого батька!..

Джейсон кинувся на звук з такою швидкістю, що у Есмонда не було шансу ухилитись. Той стояв, готуючись прийняти бій, хоча проти цієї велетенської маси виступати здавалось божевіллям…

Та скутий снігом демон врізався в стіну. Магія, яку він сконцентрував, аби вразити ціль, виплеснулась просто на печеру. Стіни вкрились шаром льоду…

Де був справжній Есмонд, я не знала. Все довкола скувало кригою та ілюзіями, зрозуміти, де правда, де фантом, і фальшива Меліса вже з самого центру зали, з вівтаря, на якому стояла, смілива, крикнула:

– Джейсон, ти слабак!

Він кинувся на вівтар, налетів на нього грудьми, хапнув руками повітря, а тоді заревів шалено, дико, люто… Я знала, що з ним відбувається. Сніжна магія непокірна, вона благає про вихід. Могутня, неперевершена, безмежна, вона дає стільки можливостей!..

Але, отримавши її, ти перетворюєшся на істеричну особу, не здатну тримати себе під контролем.

Джейсон випустив сніжну магію, підсиливши її демонічною. Випустив в порожнечу, ще не знаючи, як направляти свій дар. І його, як і мене колись, скувало льодом. Крига обліпила його руки, ноги… Велетенський демон перетворювався на снігову брилу, і магія затягувала все довкола.

Вдалося! Радість – перше, що я відчула. Непереборна, неймовірна, вона затоплювала мене з головою, змушуючи ледь не підстрибувати від щастя на місці. А потім – розуміння, що крига може лише тимчасово зупинити демона, але не вб’є його, і слідом – різке розчарування. Так, він заморожений, але чи довго це триватиме і чи захистить нас не те що повною мірою, а хоч до тієї міри, доки ми вигадаємо, що з ним робити?..