На лезі клинка - Джо Аберкромбі
— Що ж, — різко сказав Вест, — мені пора. Завтра ранній підйом.
— Угу, — буркнув Брінт.
— Гаразд, — сказав Джеленгорм.
Вест поглянув Джезалю в очі.
— Можна з тобою переговорити?
Вираз його обличчя був серйозним, суворим, навіть сердитим. Джезалю наче хто голку встромив у серце. А якщо Вест дізнався про записку? А якщо Арді розказала йому? Майор розвернувся і рушив у тихий закуток. Джезаль лише озирався, відчайдушно шукаючи якийсь вихід.
— Джезалю! — гукнув Вест.
— Іду, іду.
Джезаль через силу підвівся і пішов услід за товаришем, усміхаючись безневинною, як він сподівався, посмішкою. Може, це щось інше, ніяк не пов’язане з Арді. Тільки б це було щось інше.
— Не хочу, щоб хтось іще дізнався про це… — Вест озирнувся, щоб переконатися, що ніхто не дивиться. Джезаль зглитнув слину. З хвилини на хвилину він отримає по пиці. Принаймні один раз. Його ще ніколи не били як слід по обличчю. Якось одна дівчина дала йому дзвінкого ляпаса, але це зовсім різні речі. Він приготувався, як міг, зціпивши зуби і ледь суплячись.
— Бурр призначив дату. У нас чотири тижні.
Джезаль безтямно дивився на нього.
— Що?
— До відправки.
— Відправки?
— В Енґлію, Джезалю!
— Ой, точно… В Енґлію, авжеж! Чотири тижні, кажеш?
— Я вирішив тобі сказати, оскільки ти заклопотаний Турніром, щоб мав час підготуватись. Тільки нікому більше не кажи.
— Так, звичайно.
Джезаль витер піт із чола.
— Ти в порядку? Виглядаєш блідим.
— Я в нормі, в нормі. — Він глибоко вдихнув. — Стільки переживань, знаєш — фехтування і… все таке.
— Не хвилюйся, ти сьогодні гарно виступив. — Вест поплескав його по плечі. — Але попереду довгий шлях. Тобі потрібно перемогти ще у трьох боях, перш ніж ти зможеш назватися чемпіоном, і кожен наступний суперник буде сильнішим від попереднього. Не розслабляйся, Джезалю, і сильно не напивайся! — кинув він наостанок, рушаючи до дверей.
Джезаль полегшено зітхнув, повертаючись до столу, за яким сиділи інші. Його ніс досі був цілий.
Пересвідчившись, що Вест не збирається повертатись, Брінт почав скаржитись.
— Що це таке, в дідька, було? — запитав він, суплячись і тицяючи великим пальцем на двері. — Ні, я, звісно, знаю, що він… ну, великий герой, і все таке, але хіба так можна?!
Джезаль поглянув на нього згори вниз.
— Що можна?
— Ну, говорити так, як він! Це… це поразництво! — Від випивки він посміливішав, і в нього почав розв’язуватися язик. — Це… теє, як його… слова боягуза, ось що!
— Послухай-но мене, Брінте, — розсердився Джезаль, — він воював у трьох генеральних боях і першим кинувся крізь пролом під час облоги в Ульріоку! Нехай він і не блакитної крові, але хоробрості у нього не позичати! Крім того, він знається на військовій справі, знає маршала Бурра і розбирається в Енґлії! А що знаєш ти, Брінте? — Джезаль скривив губи. — Окрім як програвати в карти і цмулити вино?
— А як на мене, то це все, що треба знати чоловікові! — нервово пожартував Джеленгорм, стараючись розрядити обстановку. — Ще вина! — вигукнув він у простір.
Джезаль опустився на стілець. Якщо настрій товариства до відходу Веста і так був пригніченим, то зараз все лише погіршилось. Брінт дувся. Джеленгорм похитувався на стільці. Каспа міцно заснув, розлігшись на мокрому столі, і тихо собі похропував.
Джезаль допив своє вино й окинув поглядом безрадісні обличчя. Чорт, ну і нудно. Аж тепер до нього прийшло усвідомлення очевидного факту: розмови п’яниць цікаві лише п’яницям. Від кількох склянок вина залежить, виявиться людина веселим товаришем чи нестерпним йолопом. Джезаль замислився, чи був він також, коли напивався, таким самим нудним п’яницею, як Каспа, Джеленгорм і Брінт.
Він силувано всміхнувся, поглядаючи на ображеного виродка. Джезаль подумав, що якби був королем, то за пустопорожні бесіди засуджував би до смертної кари або хоча би на тривалий термін ув’язнення. Він підвівся зі стільця.
Джеленгорм звів на нього очі.
— Ти куди?
— Треба відпочити, — кинув Джезаль. — Завтра тренування.
Це все, що він міг зробити, аби просто не втекти з-за столу.
— Але ж ти виграв! Хіба не хоч відсвяткувати?
— Це був тільки перший раунд. Мені треба перемогти ще трьох бійців, кожен з яких буде кращим за сьогоднішнього незграбу.
Джезаль зняв свій плащ зі спинки стільця і накинув його на плечі.
— Як хочеш, — мовив Джеленгорм, голосно присьорбнувши зі склянки.
Каспа на мить підняв голову зі столу — від розлитого вина його волосся з одного боку прилипло до голови.
— Вше йдеж?
— Угу, — буркнув Джезаль, розвертаючись й виходячи надвір.
На вулиці завивав холодний вітер, від чого Джезаль ще більш протверезів. Аж занадто протверезів. Йому негайно було потрібне розумне товариство, але де ж його знайти так пізно ввечері? На думку спадало лише одне місце.
Джезаль вийняв з кишені записку і при тьмяному світлі, що падало з вікон таверни, перечитав її ще раз. Якщо поквапитись, то він ще може встигнути її застати. Повільним кроком Джезаль рушив до Чотирьох Кутів. Вони лише поговорять, от і все. Йому потрібно було з кимось поговорити…
Ні. Джезаль змусив себе зупинитись. Скільки можна вдавати, що він хоче бути її другом? Дружба між чоловіком і жінкою — це коли тривалий час один бігає за іншим, але з того нічого не виходить. Подібна перспектива його не цікавила.
А що тоді? Одруження? На дівчині без правильної крові і грошей? Немислимо! Він уявив, як знайомить Арді з сім’єю:
— Це моя дружина, батьку!
— Дружина? А хто її родичі?
Він здригнувся від цієї думки.
Але якби вони могли знайти компроміс, при якому усім було б добре? Його ноги поволі рушили вперед. Не дружба і не одруження, а щось гнучкіше? Він простував широким кроком до Чотирьох Кутів. Вони могли б таємно зустрічатися, розмовляти, сміятися — можливо, десь, де є ліжко…
Ні. Ні. Джезаль знову спинився і ляснув себе спересердя по голові. Він не міг дозволити, щоб це сталося, навіть якби вона на це погодилась. Вест — це одне, а якщо дізнаються інші? Йому це, звісно, не зашкодить, але її репутація буде загублена. Загублена. Від цієї думки по
