Лазарус - Світлана Тараторіна

— Насправді ні.

«Є лише одне питання, яке потребує відповіді: чи готові ви прийняти себе самого?» — пролунали у голові слова Перетца.

— Що ні? — ледь дихаючи, прошепотіла Василина.

— Я вирішив змінити ім’я на додачу до зовнішності. Лазарус Олександр Петрович, як вам таке?

Панно Айвс голосно видихнула.

— Не знала, що ви вмієте жартувати.

— А я і не жартую, Василино,— Тюрин підійшов ближче і зазирнув у злякані, осяяні весняним сонцем і від того смарагдові очі жінки. Василина закусила нижню губу, а потім, ніби пуп’янок назустріч бджолі, розтулила губи і зайшлася сміхом.

— Добре, Олександре Петровичу Лазарус, тоді поквапмося насолодитися весною. Поки не почалася...— на мить жінка спохмурніла.— Поки можемо,— бадьоро закінчила вона.

Тюрин уже не міг стримувати усмішки. Життєва енергія Василини змушувала забути всі негаразди. Поліціянт нахилився, щоб поправити шнурівку, і на мить зазирнув до калюжі. З блискучої поверхні, як з дзеркала, на нього дивився той самий Олександр Петрович Тюрин. На скронях чорніли плями від електродів; дрібними, ледь помітними лініями перетинали чоло і вилиці шрами; шкіра стала людською, а от очі... Лише на мить, на коротку, ледь вловиму мить замість звичайних людських очей на своєму обличчі Тюрин побачив жовті зміїні очі з чорними, немов розкрита рана, зіницями.

Поліціянт швидко випростався, подав руку Василині й упевнено попрямував широким Бібіковським бульваром.

Із залізничного вокзалу прилинув свист столичного. Біля Першої гімназії гаркнув наказ прикажчик. Мотузки напнулися, і на даху з’явилася нова фігура: Змій Обадія, що бореться з Віщим Ольгом. Тюрин не сумнівався, що ідея встановити статую якщо не на Думі, то на гімназії належить Добриніну чи комусь із ненависників людиноподібних у Думі. Люди не менше за нечисть бажали нового двобою.

Але зараз Тюрин-Лазарус усміхався. Він приймає себе. Нехай так. У попередньому житті Змій виявився правий. У переродженні є неодмінний плюс — щоразу з’являється шанс переписати історію по-новому.

Подяки

Ця книга була б неможлива без літературного об’єднання «Зоряна фортеця». Вперше я обережно зазирнула у світ «Лазаруса» саме завдяки вашому конкурсу фантастичних оповідань. Окремо дякую Сергію Голікову за вдумливе прочитання і перші правки.

Щиро дякую за поради письменнику-фантасту і найкращому вчителю письменницької майстерності Володимиру Арєнєву.

Безмежно вдячна всій команді «Видавничої групи „КМ-Букс“» за те, що повірили у мій текст. Наталю Тисовська, ви — редактор мрії. Щиро вдячна за настанови і життєву мудрість.

Дякую мамі чоловіка — Тетяні Михайлівні — за розуміння і слова підтримки. Неймовірно вдячна моїй мамі Аллі. Твоє героїчне терпіння варте окремої книги.

Дякую синові за час і усмішки. Дякую чоловікові — Леоніду Ємцю — за віру, натхнення і високу планку. Всі вдалі ідеї та вигадки насправді належать тобі. Ти відмовився від прізвища на обкладинці, тож «Лазаруса» я присвячую тобі.

Світлана Тараторіна — журналіст, політтехнолог, фахівець у галузі масових комунікацій. Переможниця конкурсів фантастичних оповідань від літературного об’єднання «Зоряна фортеця» і макабричних оповідань від журналу «Стос».

Роман «Лазарус» здобув першу премію на літературному конкурсі видавництва «КМ-Букс» у номінації «Література для дорослих».

«Лазарус» переконливо свідчить, що з’являється нова українська фантастика — і я щиро заздрю читачам, які її тільки відкривають.

Володимир Арєнєв

Хочеться знову і знову повертатися у магічний Київ початку XX століття, який начаклувала Світлана Тараторіна, впізнавати знайомі краєвиди й розгадувати таємниці героїв.

Наталя Тисовська.

Примітки

1

Переклад Антона Харченка.

2

Крадії, що вдиралися до нежитлових приміщень чи сховищ.

3

«Тератургима, або ж Дива нового часу» Афанасія Кальнофойського — збірка 67 див, що трапилися від мощів святих Печерських угодників, надрукована у 1638 році. У книзі містяться одні з перших мап Києво-Печерської лаври.

4

Дати подані за юліанським календарем (т. зв. старим стилем).