Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Я вже... я вже його просив...
- Який же ти ниций, - кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився. - Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?
Снейп мовчки дивився на Дамблдора.
- То сховай їх усіх, - прохрипів він. - Тримай її... їх... у безпечному місці. Прошу тебе.
- І що я за це від тебе матиму, Северусе?
- Від мене... за це? - Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: - Усе, що завгодно.
Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.
- Я думав... ти зумієш... її... вберегти...
- Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, - відповів Дамблдор. - Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить?
Снейп ледве дихав.
- Її син вижив, - додав Дамблдор.
Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.
- Її син живий. Очі - точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?
- НІ! - заревів Снейп. - Її нема... Померла...
- Це каяття, Северусе?
- Краще б... краще б я вмер...
- А кому це потрібно? - холодно сказав Дамблдор. - Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.
- Що... що ти маєш на увазі?
- Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.
- Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає...
- ...Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.
Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:
- Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи... ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Поклянися! Я цього не витримаю... тим паче Поттерів син... дай мені слово!
- Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, - зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя. - Якщо ти так наполягаєш...
Кабінет зник, але майже одразу з’явився знову. Снейп крокував туди-сюди перед Дамблдором.
- ...посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець...
- Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, - урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер «Трансфігурації сьогодні». - Інші викладачі кажуть, що хлопець скромний, приємний і доволі здібний. Мені особисто здається, що він цілком нормальна дитина.
Дамблдор перегорнув сторінку і сказав, не підводячи очей:
- Стеж за Квірелом, добре?
Барвистий вир, усе потемніло, і ось уже Снейп і Дамблдор стоять недалеко один від одного у вестибюлі, а повз них проходять у свої гуртожитки учні, що затрималися на Різдвянім балу.
- Ну? - пробурмотів Дамблдор.
- У Каркарофа теж потемніла Мітка. Він у паніці, боїться відплати. Ти ж знаєш, як він допомагав міністерству після падіння Темного Лорда. - Снейп скоса зиркнув на Дамблдорів профіль з гачкуватим носом. - Якщо Мітка почне пекти, Каркароф має намір тікати.
- Справді? - тихо сказав Дамблдор, зачекавши, коли повз них пробіжать, хихочучи, Флер Делякур і Роджер Девіс. - Ти теж хочеш утекти з ним?
- Ні, - заперечив Снейп, дивлячись, як віддаляються Флер і Роджер. - Я ж не такий боягуз.
- Так, - погодився Дамблдор. - Ти набагато відважніший за Ігоря Каркарофа. Знаєш, іноді мені здається, що Сортувальний Капелюх наплутав...
І він пішов, покинувши враженого Снейпа...
А тепер Гаррі знову стояв у директорському кабінеті. Була ніч і Дамблдор, похилившись набік, сидів у своєму схожому на трон кріслі за письмовим столом, як видно, напівпритомний. Права рука звисала, почорніла й обсмалена. Снейп бурмотів заклинання, спрямувавши чарівну паличку на зап’ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й розплющилися.
- Навіщо, - без жодного вступу запитав Снейп, - навіщо ти надів цей перстень? Ти ж знав, що він заклятий. Навіщо було його торкатися?
На столі перед Дамблдором лежав перстень Ярволода Ґонта. Він був розрубаний. Поряд лежав Ґрифіндорів меч. Дамблдор скривився.
- Я... був дурний. Спокусився на свою голову...
- Чим спокусився?
Дамблдор не відповів.
- Це просто чудо, що ти взагалі лишився живий! - люто крикнув Снейп. - Цей перстень зачаклований надзвичайно могутнім закляттям. Ми можемо його хіба що на якийсь час стримати. Я тимчасово заблокував закляття лише в одній руці...
Дамблдор підняв почорнілу недіючу руку й поглянув на неї так, ніби побачив рідкісну антикварну річ.
- Северусе, ти дуже добре зробив. Як гадаєш, скільки мені ще лишилося?
Дамблдор спитав це буденним тоном, ніби цікавився прогнозом погоди. Снейп завагався, а тоді відповів:
- Не можу сказати точно. Може, з рік. Таке закляття неможливо стримати назавжди. Рано чи пізно воно пошириться далі, цей вид заклять з часом тільки набирає сили.
Дамблдор усміхнувся. Новина про те, що йому залишалося жити не більше року, здається, анітрохи його не турбувала.
- Мені так пощастило, просто неймовірно пощастило, що є ти, Северусе.
- Якби ти покликав мене хоч трохи раніше, я міг би зробити більше, зберегти тобі ще трохи часу! - сердито відказав Снейп. Він подивився на розламаний перстень і на меч. - Ти думав, що, зламавши перстень, зламаєш закляття?
- Щось таке. Поза сумнівом, це була маячня... - відповів Дамблдор. З великим зусиллям він випростався в кріслі. - Але тепер це лише спрощує справу.
Снейп глянув спантеличено. Дамблдор усміхнувся.
- Я маю на увазі план Лорда Волдеморта щодо мене. За його задумом, мене має вбити бідолаха Мелфой.
Снейп сів на стілець, на якому так часто сидів Гаррі - біля стола навпроти Дамблдора.
