Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Щось у цьому є, - погодилася вона. Націлила чарівну паличку на парочку Керроу - і на їхні зв’язані тіла впали сріблясті сіті, обвили їх і підняли. Брат і сестра повисли під синьо-золотою стелею, наче дві великі й огидні морські потвори. - Ходімо. Треба попередити вихователів інших гуртожитків. І краще накинь плаща.

Вона покрокувала до дверей і підняла чарівну паличку. З палички вистрибнули три срібні кішки з характерними цяточками навколо очей. Патронуси елегантно бігли попереду, освітлюючи ґвинтові сходи срібним сяйвом, а професорка Макґонеґел, Гаррі й Луна поспішали за ними.

У коридорах, де вони пробігали, патронуси один по одному їх покидали. Поли картатого халата професорки Макґонеґел шелестіли по підлозі. Гаррі й Луна під плащем намагалися не відставати.

Вони вже спустилися на два поверхи вниз, коли до тупотіння їхніх ніг приєдналися ще чиїсь м’які кроки. Гаррі, попри біль у шрамі, почув їх перший. Він почав намацувати в капшучку на шиї Карту Мародера, та не встиг її витягти, як Макґонеґел теж зрозуміла, що вони не самі. Вона зупинилася, підняла чарівну паличку, приготувавшись до двобою, і спитала:

- Хто тут?

- Це я, - відповів тихий голос.

З-за обладунків вийшов Северус Снейп.

Побачивши його, Гаррі закипів ненавистю. Він уже забув окремі деталі Снейпової зовнішності, бо їх витіснила з пам’яті величина його злочинів. Забув, як його масне чорне волосся обрамляло худе лице, забув холодний мертвотний погляд його очей. Снейп був не в піжамі, а в звичній чорній мантії, і теж наготував до бою чарівну паличку.

- Де Керроу? - спокійно запитав він.

- Мабуть, Северусе, там, де ти звелів їм бути, - відповіла професорка Макґонеґел.

Снейп підступив ближче і кинув погляд повз професорку Макґонеґел, ніби знав, що тут є й Гаррі. Гаррі теж тримав чарівну паличку напоготові.

- У мене було враження, - сказав Снейп, - що Алекта затримала якогось непроханого гостя.

- Справді? - перепитала професорка Макґонеґел. - І чому ж у тебе виникло таке враження?

Снейп ледь помітно смикнув лівою рукою, де на його шкірі була витаврувала Чорна мітка.

- Ой, ну аякже, - глузливо сказала професорка Макґонеґел. - У вас, смертежерів, є свої індивідуальні засоби зв’язку, я геть забула.

Снейп удав, що не чує. Його очі уважно оглядали простір навколо неї, він підступав дедалі ближче з таким виглядом, наче сам не розумів, що робить.

- Я й не знав, Мінерво, що сьогодні твоя черга патрулювати в коридорах.

- Тобі щось не подобається?

- Просто мені цікаво, що саме змусило тебе зірватися з ліжка такої пізньої пори?

- Мені здалося, що я почула якийсь галас, - пояснила професорка Макґонеґел.

- Справді? Та ж ніби все спокійно. Снейп зазирнув їй у очі.

- А ти не бачила Гаррі Поттера, Мінерво? Бо якщо бачила, то я наполягаю...

Професорка Макґонеґел так спритно махнула рукою, що Гаррі аж здивувався. Її чарівна паличка розсікла повітря, й на частку секунди Гаррі подумав, що Снейп повалиться непритомний на землю, але той так швидко вичаклував закляття «щит», що Макґонеґел ледь не втратила рівноваги. Вона махнула чарівною паличкою на смолоскип - і він вискочив зі скоби. Гаррі, що вже хотів було заклясти Снейпа, змушений був відтягти Луну далі від полум’я, що перетворилося на вогняне кільце, заповнило собою коридор і метнулося на Снейпа, мов аркан...

Але тут замість вогню з’явилася велика чорна змія, яку професорка Макґонеґел висадила в повітря й перетворила на дим. Цей дим одразу загус і з нього виник цілий рій летючих кинджалів. Снейп ледве їх уник, затулившись обладунками, і з лунким брязкотом кинджали встромилися один по одному в ці металеві груди...

- Мінерво! - почувся писклявий голосочок, а коли Гаррі озирнувся, не забуваючи захищати Луну від заклять, що шугали тут і там, то побачив професорів Флитвіка й Спраут, що бігли до них по коридору в нічних сорочках, а трохи ззаду дріботів засапаний огрядний професор Слизоріг.

- Не вийде! - запищав Флитвік, піднімаючи чарівну паличку. - Ти більше не скоїш жодного вбивства у Гоґвортсі!

Флитвікове закляття влучило в обладунки, за якими ховався Снейп. Вони забряжчали й ожили. Снейп вивільнився з-під обладунків, що ледь його не розчавили, й чарами кинув їх на нападників. Щоб їх не зачепило, Гаррі й Луна впали, обладунки врізалися в стіну й посипалися шматками понівеченого металу. Коли Гаррі підняв голову, Снейп уже щодуху тікав, а Макґонеґел, Флитвік і Спраут гналися за ним. Снейп заскочив у двері якогось класу і Гаррі почув, як кричить Макґонеґел:

- Боягуз! БОЯГУЗ!

- Що сталося, що сталося? - запитала Луна.

Гаррі поміг їй устати, й вони побігли коридором, тягнучи плащ-невидимку за собою. Нарешті вскочили в порожній клас. Біля розбитого вікна стояли професори Макґонеґел, Флитвік і Спраут.

- Вистрибнув, - повідомила професорка Макґонеґел, коли забігли Гаррі й Луна.

- Тобто він мертвий? - Гаррі підбіг до вікна, не звертаючи уваги на крики Флитвіка і Спраут, збентежених його несподіваною появою.

- Ні, не мертвий, - сердито відповіла Макґонеґел. - На відміну від Дамблдора, він був при чарівній паличці... та й навчився ж дечого у свого господаря.

Гаррі з жахом побачив удалині велику кажанячу постать, що летіла крізь темряву до зовнішнього муру.

Ззаду почулися важкі кроки й відсапування. Це їх нарешті наздогнав Слизоріг.

- Гаррі! - задихаючись, вигукнув він, масажуючи широкі груди під смарагдово-зеленою шовковою піжамою. - Мій любий хлопчику... яка несподіванка... Мінерво, та ж поясни, будь ласка... Северусе... що?..

- Наш директор вирішив трохи перепочити, - сказала професорка Макґонеґел, показуючи у вікні дірку, що формою нагадувала фігуру Снейпа.

- Пані професорко! - крикнув Гаррі, притискаючи руки до чола. Він бачив під собою повне інферіїв озеро, відчув, як примарний зелений човен стукнувся об підземний берег. Волдеморт зістрибнув, відчуваючи в серці невгасиму жагу вбивати... - Пані професорко, треба захистити школу, він скоро буде тут!

- Дуже добре. Сюди прямує Той-Кого-Не-Треба-Називати, - сказала професорка викладачам. Спраут і Флитвік охнули, Слизоріг тихо застогнав. - Поттер має в замку одну роботу, він діє за наказом Дамблдора. Ми повинні забезпечити школу всім можливим захистом, поки Поттер діятиме.

- Ти, звісно, розумієш, що рано чи пізно Відомо-Хто прорве нашу оборону? - пропищав Флитвік.

- Ми його затримаємо, - сказала професорка Спраут.

- Дякую тобі, Помоно, - кивнула професорка Макґонеґел, і дві відьми обмінялися поглядами