Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Згода, - сказала професорка Спраут і відразу побігла до дверей. - За двадцять хвилин мої учні будуть у Великій залі.

Її вже не було видно, але бурмотіння ще якийсь час чулося:

- Тентакула. Пастка диявола. І снарґалуфові пеньки... хотіла б я бачити, як смертежери з ними битимуться.

- Я діятиму звідси, - сказав Флитвік, виставив чарівну паличку в розбите вікно й забурмотів якісь дуже складні заклинання. Гаррі почув незбагненний сильний гул, немовби Флитвік вивільнив на шкільні угіддя несамовитий вітер.

- Пане професоре, - підійшов Гаррі до крихітного вчителя замовлянь, - пане професоре, вибачте, що я вам заважаю, але це дуже важливо. Чи ви часом не знаєте, де може бути діадема Рейвенклов?

- ...Протеґо горрібіліс... діадема Рейвенклов? - пропищав Флитвік. - Дещиця додаткової мудрості ніколи не завадить, Поттере, хоч я чомусь сумніваюся, що з неї буде велика користь у цій ситуації!

- Я мав на увазі одне... чи вам відомо, де вона? Чи ви її коли-небудь бачили?

- Чи я бачив? Та її ніхто ніколи не бачив! Її давно втрачено, хлопче!

Гірка безнадія, поєднана з розчаруванням і панікою, охопила Гаррі. Що ж тоді служить горокраксом?

- Філіусе! Зустрінемося з тобою і твоїми рейвенкловцями у Великій залі! - сказала професорка Макґонеґел, показуючи жестом Гаррі й Луні, щоб ішли за нею.

Вони вже підходили до дверей, коли раптом прорвало Слизорога.

- Це ж треба! - важко дихав він, блідий і спітнілий, з тремтячими моржовими вусами. - Що за метушня! Я не впевнений, Мінерво, що це мудро. Він усе одно прорветься, і всім, хто намагатиметься його затримати, загрожує смертельна небезпека...

- За двадцять хвилин я чекатиму й тебе зі слизеринцями у Великій залі, - сказала професорка Макґонеґел. - Якщо захочеш покинути школу разом зі своїми учнями, тебе ніхто не зупинятиме. Але якщо хтось із вас спробує зірвати наш опір, чи підніме проти нас зброю, тоді, Горацію, ми зійдемось у двобої не на життя, а на смерть.

- Мінерво! - Слизоріг був у відчаї.

- Настав час для слизеринців визначитися, кому вони віддані, - урвала його професорка Макґонеґел. - Іди буди своїх учнів, Горацію.

Гаррі вже не слухав, що бурмоче Слизоріг. Разом з Луною він побіг за професоркою Макґонеґел, яка зайняла позицію посеред коридору й підняла чарівну паличку.

- Пієртотум... ой, заради Бога, Філч, не тепер...

Коридором саме шкандибав старий сторож, волаючи:

- Учні не сплять! Учні в коридорах!

- Так і має бути, тупий телепню! - крикнула Макґонеґел. - Краще зроби щось корисне! Знайди Півза!

- П-півза? - перепитав, затинаючись, Філч, немовби ніколи не чув цього імені.

- Так, Півза, дурню, Півза! Ти ж на нього нарікаєш ось уже чверть століття! Приведи його сюди, негайно!

Філч, очевидно, подумав, що професорка Макґонеґел з’їхала з глузду, та все ж пошкутильгав геть, згорбившись і бурмочучи щось собі під ніс.

- А тепер... пієртотум локомотор! - крикнула професорка Макґонеґел.

І по всьому коридору з постаментів позістрибували статуї і лицарські обладунки, а з брязкоту, що долинув з верхніх і нижніх поверхів, Гаррі зрозумів, що те ж саме зробили їхні «колеги» по всьому замку.

- Гоґвортсу загрожує небезпека! - закричала професорка Макґонеґел. - Займайте позиції, захищайте нас, виконуйте свій обов’язок перед нашою школою!

З брязканням і криками юрба ожилих статуй протупала повз Гаррі - одні менші, інші значно більші, ніж насправді. Були там і тварини, а брязкітливі лицарські обладунки розмахували мечами й шпичастими ядрами на ланцюгах.

- А тепер, Поттере, - сказала Макґонеґел, - раджу тобі й міс Лавґуд повернутися до ваших друзів і привести їх усіх у Велику залу... а я піду будити решту ґрифіндорців.

Піднявшись на наступний поверх, вони розійшлися. Гаррі й Луна побігли шукати прихований вхід у кімнату на вимогу. Назустріч їм спішили ватаги учнів у дорожніх плащах, накинутих прямо на піжами. Їх підганяли до Великої зали вчителі і старости.

- Це ж був Поттер!

- Гаррі Поттер!

- Це він був, клянусь, я його бачила!

Та Гаррі не озирався, і невдовзі вони вже підбігли до входу в кімнату на вимогу. Гаррі притулився до зачарованої стіни, вона його визнала, й вони з Луною помчали крутими сходами вниз.

- Що?..

Коли Гаррі побачив кімнату, то ледь не послизнувся на східцях від шоку. Кімната була переповнена, людей було набагато більше, ніж тоді, як він звідси виходив. На нього дивилися Кінґслі й Люпин, а ще Олівер Вуд, Кеті Бел, Анжеліна Джонсон і Алісія Спінет, Білл і Флер, а ще містер і місіс Візлі.

- Гаррі, що там діється? - запитав Люпин, зустрівши його біля сходів.

- Волдеморт прямує сюди, школу огороджують оберегами... Снейп утік... а ви чого тут? Як ви довідалися?

- Ми розіслали звістки всім воїнам Дамблдорової армії, - пояснив Фред. - Невже ти, Гаррі, думав, що хтось захоче пропустити таку забаву? ДА повідомила Орден Фенікса - і так воно все й розрослося, як снігова лавина.

- З чого починаємо, Гаррі? - запитав Джордж. - Що там відбувається?

- Іде евакуація менших дітей, і всі збираються у Великій залі для організації оборони, - повідомив Гаррі. - Ми йдемо в бій!

Усі закричали й кинулися до сходів, притиснувши Гаррі до стіни. Бігли члени Ордену Фенікса, Дамблдорової армії і квідичної команди, в якій Гаррі колись грав. З чарівними паличками напоготові всі подалися до головного будинку замку.

- Ходімо, Луно, - гукнув, пробігаючи, Дін і подав їй руку. Луна схопилася й побігла за ним сходами нагору.

Натовп розсмоктувався. В кімнаті на вимогу ще залишалася невеличка групка людей, і Гаррі до них підійшов. Місіс Візлі сварилася з Джіні. Їх оточили Люпин, Фред, Джордж, Білл та Флер.

- Ти ще неповнолітня! - кричала на дочку місіс Візлі. - Я не дозволяю! Хлопці - то таке, а ти вертайся додому!

- Я не повернуся!

Волосся Джіні розлетілося, коли вона вирвала долоню з материної руки.

- Я в Дамблдоровій армії...

- ...це зграя підлітків!

- Зграя підлітків, яка збирається кинути виклик йому, чого досі ніхто не насмілився зробити! - обурився Фред.

- Їй тільки шістнадцять! - не вгавала місіс