Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Вставай, паскудо!
Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями - обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п’ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.
- Геть... від... неї! - закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:
- Не займайте його, не рухайте!
- Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, - пролунав до жаху знайомий хрипкий голос. - Дуже приємна дівчинка... яке задоволення... я так люблю м’якеньку шкірку...
Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос - Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.
- Обшукати намет! - звелів інший голос.
Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.
- Ану глянемо, хто тут у нас, - пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.
- Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?
Гаррі відповів не зразу.
- Я тебе питаю, - повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, - що сталося?
- Ужалило, - пробурмотів Гаррі. - Щось мене вжалило.
- Ага, схоже на це, - пролунав другий голос.
- Як твоє прізвище? - прогарчав Ґрейбек.
- Дадлі, - відповів Гаррі.
- А ім’я?
- Я... Вернон. Вернон Дадлі.
- Перевір список, Скабіор, - розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. - А ти хто, рудий?
- Стен Шанпайк, - відповів Рон.
- Так ми й повірили, - сказав чоловік на прізвище Скабіор. - Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.
Знову почувся глухий удар.
- Я... Б-барді, - застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. - Барді Відлі.
- Візлі? - проскреготів Ґрейбек. - То ти пов’язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка... - Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.
- Не спіши, Ґрейбек, - застеріг Скабіор, а інші загиготіли.
- Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім’я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?
- Пенелопа Клірвотер, - відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.
- Який твій Кровний статус?
- Напівкровна, - сказала Герміона.
- Легко перевірити, - втрутився Скабіор. - Але, судячи з вигляду, уся ця шпана ще мала б ходити в Гоґвортс...
- Ми по’инули ш’олу, - пояснив Рон.
- Покинули, рудий? - перепитав Скабіор. - І що, надумали піти в турпохід? І так собі, для хохми, назвати ім’я Темного Лорда?
- Де ’ля ’охми, - заперечив Рон. - Випа’ково.
- Випадково? - Усі аж зігнулися з реготу.
- А ти знаєш, Візлі, де полюбляють називати ім’я Темного Лорда? - прогарчав Ґрейбек. - В Ордені Фенікса. Ці слова щось для тебе означають?
- Ні.
- А вони там не виявляють належної пошани до Темного Лорда, тому на це ім’я накладено табу. Ми вже так вирахували кількох членів Ордену. Але побачимо. Зв’яжіть їх разом з іншими двома затриманими!
Хтось схопив Гаррі за волосся, поволік, примусив сісти, прив’язав спиною до інших спин. Гаррі усе ще був напівсліпий і майже нічого не бачив набряклими очима. Коли чоловік, що його зв’язував, відійшов, Гаррі зашепотів до інших бранців.
- Хтось має чарівну паличку?
- Ні, - озвалися Рон і Герміона по обидва боки від нього.
- Це все я винен. Я назвав його ім’я, пробачте мені...
- Гаррі?
Це був новий, хоч і знайомий голос, а пролунав він у Гаррі за спиною, ліворуч від Герміони.
- Дін?
- Це ти! Якщо вони з’ясують, кого піймали!.. Це хапуни, вони шукають таких, як ми, школярів і видають їх за гроші...
- Непоганий улов для одного вечора, - почулося Ґрейбекове гарчання. Повз Гаррі прогупали підбиті цвяхами черевики, а в наметі знову щось загуркотіло. - Бруднокровка, ґоблін-утікач і три прогульники. Скабіоре, ти вже перевірив їхні прізвища у списку? - проревів він.
- Ага. Нема там Вернона Дадлі, Ґрейбек.
- Цікаво, - вишкірився Ґрейбек. - Це цікаво.
Він присів біля Гаррі, і той побачив крізь вузесенькі щілинки між набряклими повіками поросле сплутаною сірою бородою та вусами обличчя з гострющими жовтими зубами й виразками в кутках рота. Ґрейбек смердів, як і тоді, на верхівці вежі, коли загинув Дамблдор: брудом, потом і кров’ю.
- То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?
- У Слизерині, - машинально відповів Гаррі.
- От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, - вишкірився Скабіор, що стояв у тіні. - Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.
- У підвалі, - чітко відповів Гаррі. - Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.
На мить запала тиша.
- Ну-ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, - буркнув Скабіор. - Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?
- Працює в міністерстві, - збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки - і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне. - У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.
- Знаєш, Ґрейбек, - озвався Скабіор. - Здається, там є якийсь Дадлі.
Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?
- Ну-ну, - буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського працівника. Серце
