Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Де-де? - не зрозумів Гаррі.

- У «Поттерварті», хіба я не казав, як вона називається? Це та програма, яку я увесь час хочу зловити по радіо, єдина, що повідомляє правду про все, що діється! Майже всі інші радіостанції підтримують політику Відомо-Кого. Всі, крім «Поттерварти». Добре було б, щоб ви самі її почули, але дуже важко настроїтися...

Рон щовечора відбивав чарівною паличкою різні ритми на своєму бездротовому радіоприймачі, ручечки якого крутилися самі собою. Іноді крізь тріск ефіру проривалися уривки порад, як лікувати драконячу вітрянку, а якось вони навіть почули кілька тактів шлягеру «Казан, повний любові». Тарабанячи по приймачу, Рон намагався вгадати пароль, навмання бурмочучи всілякі випадкові слова.

- Переважно це щось пов’язане з Орденом, - казав він. - Біллові чомусь завжди вдається вгадати пароль. Нічого, рано чи пізно вгадаю...

Однак Ронові пощастило аж у березні. Гаррі сидів на варті біля входу в намет, ліниво спостерігаючи, як пробиваються крізь холодний ґрунт пагони гадючої цибульки, коли з намету почувся схвильований крик Рона.

- Зловив! Зловив! Пароль був «Албус»! Гаррі, сюди!

Уперше за багато днів забувши про Смертельні реліквії, Гаррі поспіхом забіг у намет і побачив, як Рон з Герміоною стоять навколішки біля маленького радіоприймача. Герміона, що з нудьги натирала до блиску Ґрифіндорів меч, сиділа з роззявленим ротом і дивилася на крихітний динамік, з якого лунав добре знайомий голос.

- ...просимо вибачення за нашу тимчасову відсутність в ефірі, яку спричинили візити чемності, з якими до багатьох у нашому регіоні завітали симпатяги-смертежерчики.

- Та це ж Лі Джордан! - вигукнула Герміона.

- Знаю! - засяяв Рон. - Круто, скажіть?

- ...ми знайшли собі нове безпечне місце, - вів далі Лі, - і я радий вітати в студії наших постійних працівників, які вестимуть передачу разом зі мною. Добрий вечір, хлопці!

- Привіт.

- Добрий вечір, Річко.

- «Річка» - це Джордан, це ж від річки Йордан, - пояснив Рон. - Вони всі мають кодові імена, хоч їх легко впізнати...

- Цсс! - засичала Герміона.

- Та перш, ніж почати розмову з Роялом і Ромулом, - продовжував Лі, - зробимо коротке повідомлення про ті смерті, які навіть не згадували, вважаючи їх не надто важливими, «Чаклунська радіомережа новин» та «Щоденний віщун». З великим сумом сповіщаємо нашим слухачам про вбивство Теда Тонкса і Дерка Кресвела.

Гаррі стало млосно. Він злякано перезирнувся з Роном і Герміоною.

- Також було вбито ґобліна на ім’я Ґорнук. Як нам відомо, маґлородець Дін Томас та ще один ґоблін, які подорожували разом з Тонксом, Кресвелом і Ґорнуком, врятувалися. Якщо Дін нас чує, або хтось знає, де він перебуває, повідомляємо, що його батьки й сестри відчайдушно чекають хоч якоїсь звістки.

- Тим часом у Ґедлі було знайдемо мертвими у власному будинку родину з п’яти маґлів. Маґлівська влада пояснює їхню смерть витоком газу, але, за інформацією, яку мені надали члени Ордену Фенікса, це було смертельне закляття - ще одне свідчення, на додачу до безлічі інших, що вбивства маґлів стають за нового режиму таким собі спортом, розвагою.

- А ще ми з жалем інформуємо слухачів, що в Ґодриковій Долині було знайдено останки Батільди Беґшот. Усе свідчить про те, що вона померла кілька місяців тому. За повідомленням Ордену Фенікса, на її тілі виявлено сліди ушкоджень, завданих темною магією.

- Шановні слухачі, дозвольте оголосити хвилину мовчання на пам’ять про Теда Тонкса, Дерка Кресвела, Батільду Беґшот, Ґорнука та безіменних, але гідних не меншого жалю маґлів, замордованих смертежерами.

Радіо вмовкло, і Гаррі, Рон та Герміона також не промовили ні слова. Гаррі прагнув почути новини - і водночас боявся того, що може прозвучати далі. Уперше за тривалий час він відчув такий тісний зв’язок із зовнішнім світом.

- Дякую, - пролунав голос Лі. - А зараз ми попросимо нашого постійного співробітника Рояла розповісти нам останні новини про те, якої шкоди завдає новий чаклунський режим маґлівській спільноті.

- Дякую, Річко, - прозвучав низький, неквапливий і заспокійливий голос, що його неможливо було сплутати з жодним іншим.

- Кінґслі! - заволав Рон.

- Та знаємо! - цитьнула на нього Герміона.

- Маґли й досі нічого не знають про джерело їхніх нещасть, численних втрат і невимовних страждань, - повідомив Кінґслі. - Однак до нас доходять зворушливі й натхненні розповіді про чаклунів і чарівниць, які ризикують життям, захищаючи своїх друзів та сусідів-маґлів, хоч ті часто й гадки про це не мають. Я хотів би закликати всіх наших слухачів наслідувати цей приклад, можливо, захищаючи закляттями-оберегами маґлівські помешкання, розташовані на вашій вулиці. Завдяки цим простеньким заходам можна буде зберегти не одне невинне життя.

- А що б ти сказав, Рояле, тим слухачам, які скажуть, що в ці небезпечні часи треба керуватися принципом «чаклуни насамперед»? - запитав Лі.

- Я сказав би, що від «чаклунів насамперед» один маленький крок до «чистокровних насамперед», а тоді й до «смертежерів», - відповів Кінґслі. - Ми ж усі люди, чи як? Кожне людське життя однаково цінне й варте рятунку.

- Чудові слова, Рояле, я голосуватиму за тебе на посаду міністра магії, якщо цей хаос колись закінчиться, - сказав Лі. - А зараз перед мікрофоном Ромул з його популярною рубрикою «Поттерові друзі».

- Дякую, Річко, - пролунав ще один дуже знайомий голос.

Рон хотів щось сказати, але Герміона випередила його своїм шепотом.

- Ми знаємо, що це Люпин!

- Ромуле, чи ти й далі, як і завжди, коли з’являєшся в цій програмі, стверджуєш, що Гаррі Поттер ще живий?

- Так, - рішуче заявив Люпин. - Я не маю ані крихти сумніву, що про його смерть, якби таке сталося, смертежери розтрубили б по всіх усюдах, бо це був би смертельний удар для морального духу тих, хто чинить опір новому режиму. «Хлопець, що вижив» залишається символом усього, за що ми боремося: тріумфу добра, могутності чистоти, потреби чинити опір.

Гаррі відчув, як його охопила вдячність, змішана з соромом. Невже це означає, що Люпин пробачив йому ті жахливі слова, що зірвалися з його уст під час останньої їхньої зустрічі?

- Ромуле, а що б ти сказав Гаррі, якби знав, що він тебе чує?

- Я сказав би йому, що душею ми всі з ним, - промовив Люпин, а тоді трохи завагався. - І ще я порадив би йому прислухатися до