Зона покриття - Стівен Кінг

— Вдруге, у Нашуа, ми використали динаміт, який знайшли на будівельному майданчику, — сказала Деніз. — На той час ми вже були без Чарлі, Ральфа і Артура. Ральф та Артур просто пішли своїм шляхом. А Чарлі, бідолашний старий Чарлі, помер від серцевого нападу. Хай там як, але Рей знав, як підірвати динаміт, бо колись прокладав дороги.

Сидячи навпочіпки біля пальника і помішуючи боби, що розігрівалися разом із сосисками, Рей підняв вільну руку і махнув нею.

— Після того, — провадив далі Ден Гартвік, — ми почали скрізь помічати ті знаки, «Кашвак=Без-Моб». Нам вони припали до душі, чи не так, Денні?

— Еге ж, — кивнула Деніз. — Всіх впускати, нікого не випускати. Ми йшли на північ, як і ви, а коли нам почали траплятися ці знаки, ми прискорили ходу. Тільки я була не в захваті від цієї ідеї, бо через Імпульс втратила чоловіка. Через цих паскуд моя дитина виросте без батька. — Побачивши, що Клай скривився, вона сказала: — Вибач. Ми знаємо, що твій хлопчик пішов у Кашвак.

Клай аж рота роззявив від здивування.

— Так, — підтвердив Ден, беручи тарілку, коли Рей почав роздавати їжу. — Президент Гарварда знає все, бачить усе, і на кожного в нього досьє... принаймні він хоче нас у цьому переконати. — Він підморгнув Джордану, і хлопчик щиро посміхнувся у відповідь.

— Ден мені все пояснив, — сказала Деніз. — Якась терористична група чи, можливо, просто двійко натхненних психів у гаражі розпочала це все, не підозрюючи, до яких наслідків це призведе. Фонери всього лише грають у цьому спектаклі відведену їм роль, ось і все. Вони не відповідали ні за що, коли були божевільними, і тепер не відповідають, бо...

— Вони керуються якимось стадним інстинктом, — підказав Том. — Як під час міграції.

— Це колективний інстинкт, але зовсім не міграція, — заперечив Рей, сідаючи з тарілкою в руках. — Ден вважає, що це інстинкт виживання, й більше нічого. Думаю, він має рацію. Чим би це не було, ми мусимо знайти притулок на час дощу. Розумієте, про що я?

— Ми почали бачити ці сни — після того як спалили першу зграю, — сказав Ден. — Владні сни. Ессе homo — insanus — цілком у дусі Президента Гарварда. Потім, коли ми підірвали зграю в Нашуа, Президент з'явився особисто і привів із собою близько п'ятисот нерозлучних друзів. — Він їв швидко й вправно.

— І залишив на порозі купу розплавлених стереосистем, — сказав Клай.

— Деякі були розплавлені, — відповіла Деніз, — а переважно то були уламки. — Вона посміхнулася одними губами. — Та нічого. У них геть немає музичного смаку.

— Ви називаєте його Президентом Гарварда, а ми — Лахмітником. — Том відставив тарілку вбік і відкрив свій рюкзак. Покопирсавшись у ньому, дістав малюнок, зроблений Клаєм у день вимушеного самогубства Директора. Очі Деніз стали круглими. Вона передала малюнок Рею, і той аж присвиснув.

Останнім малюнок взяв Ден, глянув і з повагою подивився на Тома.

— Це ви намалювали?

Том показав на Клая.

— Ви дуже талановитий, — сказав Ден.

— Колись учився, — відповів Клай. — Малював Пушка[40]. — Він повернувся до Тома, у якого в рюкзаку лежали карти. — Яка відстань між Ґейтеном та Нашуа?

— Максимум тридцять миль.

Клай кивнув і знову повернувся до Дена Гартвіка.

— Він говорив із вами? Той у червоному «кенгуру»?

Ден глянув на Деніз, і та відвела погляд. Рей повернувся до своєї плитки, вочевидь збираючись її вимкнути та спакувати. І Клай все зрозумів.

— Через кого з вас він говорив?

— Через мене, — сказав Ден. — Це було жахливо. Ви через це пройшли?

— Так. Цього можна не допустити, але тільки не тоді, коли хочеш дізнатися, що йому потрібно. Думаєте, він робить це, аби продемонструвати свою силу?

— Можливо, — сказав Ден, — але, по-моєму, це не все. Думаю, вони не вміють говорити. Вони можуть вимовляти звуки, і (я впевнений) думати — але не так, як вони це робили раніше; було б жахливою помилкою вважати, що в їхніх головах залишилися людські думки — але я не думаю, що вони можуть говорити зв'язно.

— Поки що, — сказав Джордан.

— Поки що, — погодився Ден. Він глянув на свого годинника, і це спонукало Клая подивитися на свій. Була вже за чверть третя.

— Він звелів нам іти на північ, — втрутився Рей. — Сказав «Кашвак=Без-Моб». Попередив, що нам більше не вдасться підпалити їхню зграю, бо вони виставляють вартових...

— Так, ми бачили кількох у Рочестері, — підтвердив Том.

— І ви бачили, що скрізь повно написів «Кашвак=Без-Моб»?

Вони кивнули.

— Як соціолог, я почав досліджувати ці знаки, — мовив Ден. — Не історію їхнього виникнення, бо впевнений, що перші знаки «Без-Моб» почали з'являтися одразу ж після Імпульсу, і їх створили вцілілі, які вирішили, що місце, де немає стільникового покриття, — найкраще на землі і там можна врятуватися. Мене передусім цікавило, як ця ідея і написи могли так швидко поширитися у катастрофічно роздробленому суспільстві, яке втратило всі звичні засоби комунікації — звичайно ж, за винятком безпосереднього спілкування. Відповідь стає очевидною, якщо прийняти гіпотезу, що з'явилася нова форма передачі інформації, доступна тільки для однієї групи соціуму.

— Телепатія, — майже прошепотів Джордан. — Вони. Фонери. Вони хочуть, щоб ми ішли на північ, у Кашвак. — Він повернувся до Клая, і той побачив, що в очах у хлопчика стоїть переляк. — Так це справді клятий жолоб на бійню. Клаю, вам не можна туди йти! Це все придумав Лахмітник!

Перш ніж Клай зміг щось відповісти, втрутився Ден Гартвік, залишаючи за собою прерогативу викладача: читати лекцію може тільки він, і перебивати теж.

— Боюся, мені доведеться припинити цю розмову, вибачайте. Ми хочемо вам дещо показати. Власне, цього від нас вимагав Президент Гарварда...

— У ваших снах чи особисто? — спитав Том.

— У снах, — тихо мовила Деніз. — Ми бачили його особисто тільки один раз: після того як спалили зграю в Нашуа, — та й то на відстані.

— Ми були піддослідними, — сказав Рей. — Я так думаю.

Ден втратив терпець, чекаючи, коли ж нарешті закінчиться цей обмін думками. А дочекавшись, продовжив.

— Ми погодилися, бо ми