Бенкет круків - Джордж Мартін

— Смертовбивче,— з'явився позаду Дареон, який і не помітив Семових страждань.— Гарна нічка нарешті. Диви, навіть зірки висипали. Ще й місяць визирне. Може, найгірше вже позаду.

— Ні,— Сем витер носа, а тоді товстим пальцем показав на південь, де збиралася чорнота.— Отам,— мовив він. Ще він і не договорив, як спалахнула блискавка — нагла, безшумна й сліпучо-яскрава. На якусь мить засвітилися далекі хмари — гори й гори хмар, фіолетових, червоних і жовтих, більших за цілий світ.— Найгірше не позаду ще. Найгірше тільки починається, і щасливого кінця не буде.

— Боги милостиві,— зареготав Дареон.— Смертовбивче, ти такий боягуз!

Джеймі

Лорд Тайвін Ланістер в'їхав у місто на огирі, в емальованих кармазинових обладунках, гладеньких і блискучих, які сяяли самоцвітами й золотою інкрустацією. А виїхав з нього у високому катафалку, оздобленому малиновими прапорами, й везли його прах шестеро німотних сестер.

Похоронна процесія залишала Королівський Причал крізь Божу браму, ширшу й пишніше оздоблену, аніж Лев'яча брама. Такий вибір здався Джеймі неправильним. Того, що батько був справжнім левом, ніхто не заперечує, та навіть Тайвін Ланістер ніколи не зараховував себе до богів.

Катафалк з лордом Тайвіном оточувала почесна варта з п'ятдесятьох лицарів, на чиїх сулицях маяли малинові прапорці. Ззаду їхали лорди західних земель. Вітер шарпав їхні штандарти, і від того фігури на них танцювали й тріпотіли. Обганяючи валку, Джеймі проїхав вепрів, борсуків і ведмедів, жуків, золоту стрілу й червоного бика, схрещені галябарди та схрещені списи, лісокота, суницю, рукав жіночої сукні, чотири сонця в різних варіаціях.

Лорд Бракс одягнув світло-сірий камзол зі срібною тканиною в прорізах, з приколотим на серці аметистовим єдинорогом. Лорд Джаст був у чорній криці, інкрустованій на грудях трьома золотими левиними головами. Глянеш на нього — і чутки про його смерть здаються небезпідставними: після поранення й ув'язнення від нього зосталася хіба тінь його колишнього. Лорд Бейнфорт витримав бої значно краще й вигляд мав такий, що просто зараз готовий повернутися на війну. Плам був у фіолетовому вбранні, Престер — у горностаєвому, Морланд — в іржаво-зеленому, але всі вони вдягнули малинові шовкові плащі на честь того, кого супроводжують додому.

За лордами їхала сотня арбалетників і три сотні кінноти, й у них за плечима теж маяли малинові плащі. У своєму білому плащі й білій лускатій кольчузі Джеймі в цій червоній ріці почувався чужим.

Та й дядько не полегшив його становища.

— Лорде-командувачу,— заговорив сер Кеван, коли Джеймі приєднався до нього на чолі валки.— Її світлість не переказувала мені яких-небудь останніх наказів?

— Я тут не від імені Серсі,— озвався Джеймі. Позаду загуркотів барабан — повільний, розмірений похоронний марш. Смерть, здавалося, вистукує він, смерть, смерть.— Я приїхав попрощатися. Він був мені батьком.

— І їй теж.

— Я не Серсі. У мене борода, а в неї груди. Та якщо ти й досі нас плутаєш, полічи мої руки. У Серсі їх дві.

— Любите ви обоє шуткувати,— мовив дядько.— Але можете не витрачати на мене своїх дотепів, сер, бо я їх не люблю.

— Як скажеш...— («Щось наша розмова зайшла зовсім не туди, куди я сподівався»).— Серсі залюбки б вас провела, але в неї багато невідкладних справ.

— Як і в усіх нас,— пирхнув сер Кеван.— Як справи у короля?

В його тоні відчувався докір.

— Непогано,— почав захищатися Джеймі.— Зранку з ним завжди Балон Свон. Це добрий і відважний лицар.

— Колись це було саме собою зрозуміло, якщо йшлося про людину в білому плащі.

«Ми собі братів не обираємо,— подумав Джеймі.— Дайте мені владу самому добирати підлеглих — і королівська варта поверне колишню велич». Але з його вуст така смілива заява звучала б не надто переконливо: порожнє похваляння людини, яку по всьому королівству прозивають Царевбивцею. Людини без честі. Отож Джеймі промовчав. Він приїхав не для того, щоб сперечатися з дядьком.

— Сер,— мовив він,— вам слід помиритися з Серсі.

— А ми з нею хіба воюємо? Я й не знав.

Джеймі не звернув на це уваги.

— Незгода поміж двома Ланістерами тільки грає на руку ворогам нашого дому.

— Якщо незгода й виникла, то не через мене. Серсі хоче правити. От і добре. Королівство тепер її. А я прошу лише дати мені спокій. Моє місце в замку Дарі, поряд із сином. Замок треба відбудовувати, а землі — засівати й захищати,— він гірко засміявся-загавкав.— А твоя сестра не лишила мені великого вибору. Принаймні побуваю на весіллі Ланселя. Його наречена вже дочекатися не може, коли ми приїдемо в Дарі.

«Так, удовиця з Близнючок». Кузен Лансель їхав ярдів за десять позаду. З порожніми очима й ламким білим волоссям, він здавався старшим за лорда Джаста. На сам погляд на кузена в Джеймі засвербіли відсутні пальці. ...вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися... Джеймі й порахувати не міг, скільки разів він намагався поговорити з Ланселем, але той ніколи не був сам. Якщо з ним не батько, то який-небудь септон. «Може, він і Кеванів син, але в нього в жилах молоко тече. Тиріон мені збрехав. Просто хотів завдати болю».

Викинувши кузена з голови, Джеймі обернувся до дядька.

— По весіллі ти залишишся в Дарі?

— На деякий час, мабуть. Схоже, вздовж Тризуба роз'їжджає Сандор Кліган. Твоя сестра хоче отримати його голову. Можливо, він приєднався до Дондаріона.

Джеймі чув про Варницю. Та вже півкраїни чуло! Наліт був просто варварський. Жінок ґвалтували й калічили, дітей різали просто в матерів на руках, половину містечка спалили.

— Нині в Дівоставі облаштувався Рендил Тарлі. Нехай він займається беззаконниками. Я б волів, щоб ти поїхав у Річкорин.

— Там керує сер Давен. Хранитель Заходу. Йому я не потрібен. А от Ланселю потрібен.

— Як скажеш, дядьку,— у Джеймі вже в голові стукотіло від барабанного дробу. Смерть, смерть, смерть.— Тримай своїх лицарів біля себе.

Дядько холодно глянув на нього.

— Це погроза, сер?

Погроза? Таке припущення просто вразило Джеймі.

— Це застереження. Я просто хотів сказати... Сандор дуже небезпечний.

— Ти ще підгузки каляв, коли я вішав беззаконників і лицарів-розбійників. Але я не збираюся сам їхати воювати з Кліганом і Дондаріоном, якщо ви цього боїтеся, сер. Не всі Ланістери, як