Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

***

Заняття пройшли як у тумані. Мене лихоманило: то накривало хвилею спека, то кидало в холод. Ледве дочекалася останнього дзвінка. З чистої впертості не пішла, щоб показати, що мене не зламає якась мітка-ящірка. Рінка та Кай ще після першої лекції відправляли мене додому, але я відмовилася і висиділа всі заняття.

На ватяних ногах я дісталася братства і, тільки переступивши поріг кімнати, кинулася в теплі обійми ліжка.

— Ти що, захворіла? — запитала Мадді, яка прогуляла всі заняття.

— Все добре. Просто трохи втомилася.

Троє соквартівців тривожно перешіптувалися. Їхні голоси долинали немов крізь товщу води. З уривків я зрозуміла, що вони сперечаються про пошукове зілля.

— Мабуть, варитимемо його завтра, — підсумував Кай.

Я бадьоро підвелася з ліжка і спробувала зобразити радісний вигляд.

— Ні. Давайте сьогодні! Мені вже краще.

— Ні-ні. Я так не граю. Якби була книга когось із нас, не було б проблем. А в твоєму стані такого начаруєш, що випадковий портал Мадді нам здасться казкою.

Я готова була відстоювати свої інтереси і доводити, що легка слабкість — не привід відкласти заклинання, яке забрало в нас стільки сил і часу. Що пошук Казкарки — першорядне завдання, і я з усім впораюся. Але мій рішучий монолог обірвав стукіт у двері. На порозі стояв дивовижний Кіттерон, а я згадала, що в нас з ним був договір.

— Привіт, а я на тебе біля бібліотеки чекаю. Ти забула, що ми домовлялися зустрітися після лекцій?

Рінка якось дивно подивилася на мене. Я підняла свій рюкзак і пішла взутись.

— Кіттерон записав нас на один факультатив, — сказала я під тягарем погляду жіночої половини моєї кварти.

— Цікаво на який? — запитала Рінка.

— Вчимо давні мови, — сказав Кіттерон. — Домовлялися разом позайматись, а Атика забула.

— Стародавні мови — цікава річ, може, й мені варто записатися? — сказав Кай.

— Не варто тобі цього робити, — погрозливо промовила Рінка. А потім додала спокійніше: — Тобі нас ще до турніру готувати. Нехай Атика сама на нього ходить.

Кай через свою душевну простоту не помітив того підтексту, з яким фарві робила мені ласку. Напевно, вона вирішила, що я спеціально записалася із Кіттероном на цей факультатив. І найприкріше, що мені доведеться підіграти її фантазії, щоб не розкрити наш із Кіттероном задум. Під дівоче шушукання ми вийшли з кімнати і попрямували до бібліотеки.

Поки йшли, мене кілька разів трохи повело вбік. Слабкість давалася взнаки. Кіттерон поглядав за мною в такі моменти, але нічого не казав.

У бібліотеці мені стало трохи краще. Єнот-бібліотекар на наше прохання надав із десяток словників за факультативом, одним із яких був старомагікайкий. У читальній залі ми посіли найдальше місце.

— З тобою точно все гаразд? Ти якась бліда, — сказав Кіттерон, сідаючи навпроти мене за стіл.

— Цілком, — сказала я, схиливши голову над книгою так, щоб під чубчиком не було видно мого обличчя.

Той клаптик тексту, який для мене приготував Кіттерон, не виявився потрібним нам заклинанням, але я не могла не перестати його перекладати. Те, що виходило, більше схоже на любовний лист, ніж на заклинання:

«Моє серце сяє. Переповнене світлом воно дає мені сили. І нехай з кожним днем стає страшніше… Я не боюся, адже я маю тебе. Моє світло. Моя радість. Мій вічний біль».

По шкірі побігли мурашки. Я ще кілька разів перечитала написане, перевіряючи, чи не припустилася помилки. При пошуку останнього слова у словнику я відчула втому, яку вже не могла контролювати: я повільно розтеклася по столу, поринаючи в дрімоту. Холодна рука Кіттерона лягла поверх моєї руки.

— Ти вся гориш, — луною розлетілися в голові його слова.

— Я просто трохи полежу, а потім знову сяду за переклад, — в'язким голосом пробурмотіла.

З закритими віками чула, як Кіттерон підвівся зі стільця. Я відчула, як він підхопив мене на руки, наче пушинку. Воюючи зі сном, я протестувала:

— Постав мене на місце, — прозвучало дуже слабо, а всередині прокидалася маленька примхлива дитина. — Минулого разу ти мене за руку взяв — поставив мітку. Невідомо, чим цього разу нагородиш.

Розплющивши очі, я побачила, як Кіттерон добродушно посміхався, але мене не відпустив. По тому, як зашуміло все довкола, я зрозуміла, що він виніс мене з будівлі бібліотеки.

— Тримайся, — сказав гарпій і поклав мою ослаблу руку собі на шию.

Різкий поштовх — і Кіттерон розтинав небо зі мною в руках.