Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

— А картопля де?

— З'їла.

— Усю пательню? Сама?

— Дуже зголодніла, — розвела руки вбоки.

— Ясно. Мадді була з тобою?

— Ні. Хіба вона не спить?

Я підійшла до її ліжка і обсмикнула ковдру. Під ним опинилося кілька подушок, що імітують сплячу людину, і білу перуку.

За Мадді стало тривожно.

Ми з Рінкою чекали її хвилин сорок. Вже хотіли бити тривогу, але в коридорі братерства почулися кроки. А по звуку удару парасольки об підлогу, зрозуміли, що чоловічка прямує до кімнати. Рінка швидко вимкнула світло, наче ми спимо. У неї вже дозрів план, як вивести її на чисту воду.

Наступного ранку Мадді бойкотувала першу пару. Я, Рінка і Кай старанно йшли на заняття, обговорюючи те, що відбувається з чоловічкою. Фарві запропонувала не питати куди вона йде ночами, а простежити і самим все дізнатися. Рінка вже не вперше підловлювала Мадді на нічних зникненнях.

Продзвенів дзвінок початку занять, і ми помчали в головний корпус. Пройшовши через величезні вхідні двері, нам перегородив дорогу чоловік у капелюсі.

— Доброго дня, Атіка Гейл, — сказав Фіц Тіція, — можу я вкрасти у вас кілька хвилин вашого часу?

— Звичайно, — сказала, розуміючи, що іншого варіанта відповіді я не мав.

Кай і Рінка провели мене стривоженими поглядами. Слідчий повів мене до однієї з вільних аудиторій. Варто було переступити поріг, як двері зачинилися і загримів замок.

— Наша зустріч не за протоколом. Просто вирішив вам дещо показати, — тільки зараз я помітила, що магик ніс під пахвою гарну дерев'яну скриньку. Якби вона була паперовою, я прийняла б її за звичайну взуттєву коробку.

Він поставив її на парту і сперся боком об її край. Я з цікавістю дивилася на цей дивний об'єкт.

— Відкрийте. Не бійтеся, вона не кусається, — жартував слідчий.

Хоча після різноманітності магії навколо слова про укуси більше схожі на застереження, ніж на жарт.

Я відкрила тугу кришку, розглядаючи вміст. Усередині була гора пилу та якесь каміння.

— Що це?

— Ох, який я нечемний. Зараз поясню, — він неакуратно почав ритися в цьому смітті, поки не витяг з нього кам'яний шматок жіночого пальця.

Мене пересмикнуло, і я позадкувала назад. Адже то був палець жінки-кішки, яку вбив майстер!

— Бачу, ви впізнали нашого співробітника, — сказав слідчий, аналізуючи мою реакцію. — Шкода її. Яка дурна смерть!

— Я її не вбивала! Я взагалі ні до чого! Вона перша на мене напала, а потім...

— А потім вас урятував майстер. Знаю, я бачив.

Очі Фіца Тіції стали білого кольору, такі ж я бачила у ватажка Ордену.

Я кинулася до виходу з кабінету, намагаючись відчинити двері, але вони були запечатані магією. Скільки б я її не смикала, вона не піддавалася. Вже не кульгаючи, слідчий повільно наближався до мене.

— Навколо вас, Атіка Гейл, надто багато всього відбувається: майстер, напад дракона на літаючий корабель, вбивство члена Ордену, а ось тепер ще й зникнення книги майстра. Чомусь мені здається, що ви тут недарма, що все зав'язане на вас.

Я з силою тарабанила ногою у двері і хотіла покликати на допомогу, але в мене пропав голос. В жаху я намагалася вимовити хоч щось, але виходило лише здавлене шипіння. Слідчий підійшов упритул і схопив мене рукою за горло, впечатуючи в двері.

— Як швидкоплинне життя, Атіка Гейл. За ваші вчинки вас би на пару сотень років кинути у вулканічну в'язницю. Хоча смертна кара була б найкращим варіантом.

Я схопила його за руку, але залізна хватка члена Ордену не ослабла. Блиснувши червоними очима, з кишені його плаща вискочила маленька ящірка. Вона піднялася нагору, пробігла по руці і стрибнула мені на шию. Місце зіткнення сильно обпікало, ніби мене таврували розпеченим залізом. З моїх вуст зривався безмовний крик.

Ящірка заповзла під одяг і зупинилася в області правої лопатки. Тільки після того, як вона перестала рухатися, Фіц Тіція відпустив мене. Від несподіванки я впала навколішки.

— Що ви зробили? — спитала я хрипким голосом, що повернувся.

Член Ордену спокійно пройшов до парти і взяв коробку з прахом.

— Одна зустріч із майстром — збіг. Я б списав це на що завгодно, навряд чи він став би захищати якесь безрідне дівчисько. Друга вже закономірність. Це безглуздо заперечувати. Мила звірятко — це мітка, яку повідомить мені, коли поряд з вами знову опиниться майстер. І так, я тепер завжди знатиму, де ви знаходитесь. Ось тільки мітка має один недолік або гідність — навіть не знаю. Вона сигналізує лише тоді, коли майстер знаходиться поряд у справжньому вигляді. Це найстаріша магія часів Першої Магікайської Війни. Ніхто не думав, що вона ще знадобиться.

Двері за моєю спиною клацнули. Від несподіванки я відскочила убік.

— Ви ж не забули, що на вашій совісті ще й серце майстра? Сподіваюся, вам вдасться розшукати його найближчим часом, інакше ймовірність, що до наступного семестру вам не вдасться довчитися.