За гранню - Анна Несторова

Магічне вогнище нестерпно пекло всередині. Воно боліло, розростаючись разом з тьмою, що почала наповняти залу з артефактом.

Наяр з Ельезом у своєму двобої, випурхнули в коридор. Некромант сміявся: він поки перемагав.

Ріваль ж ледь відмахувався від настирливих ударів Слуги й сповільнювався. Рана кровоточила й забирала силу. Хаврен відступила в сторону, ховаючись за кристалом. Відростками вогнища, швидко плела плетіння, прокусивши губи від болю до крові. Зненацька, коли здавалось — ось, Ріваль не впорається з ворогом, ось, впав він на коліна, переможений, накинула на Слугу плетіння вогню.

Зайнятий боєм чоловік не помітив підступного ходу принцеси. А може й не зважав на її магію, бо вважав: таким як він нічого не зашкодить. Втім старий віник помилявся. Він заволав від болю, згораючи заживо.

Травниця бачила, як він намагається застосувати магію, але та не слухається. Від запаху горілої плоті, нудило. Той, хто називав себе слугою, помчався по лабіринтах коридору з несамовитим вереском.

Ріваль ж, припав до артефакту, на котрому тріщини з’являлись. А Хаврен, що ж… Вона попрямувала до білокурої дівчини.

Біля неї — напівпрозорий кокон, нитки від котрого тягнулись за стіни, вочевидь Ельез зберігав улюбленицю, що так відважно й старанно читала ритуальну формулу. Досить довгу й страхітливу.

Якби Хаврен, якщо вона виживе, колись запитають, що вона чула в ті моменти, вона з впевненістю відповість: «Матюки». Саме так можна описати ту дивну мову.

Торкнувшись до пелени краєм зброї, вона все ж зрозуміла: доведеться спочатку впоратись з Ельезом.