За гранню - Анна Несторова

— Що коїться? — сухо мовила.

Олан подав і їй флягу, ледь не насильно влив гіркий міст трав’яного відвару. Наяр відійшов декілька кроків назад, мов неживий, зроблений з металу чи сталі… На обличчі нуль емоцій, а в очах — непохитність. Хаврен відчувала: він вже прийняв рішення. Не відступиться від нього за будь-що.

— Його Величність Каур повів військо у бій, — сухо повідомляв, дивився більше на Олана, наче сама принцеса поряд з інквізитором — ніщо. — Після коронації й спалення тіла брата.

Ком застряг в горлі. Ледь втрималась на ногах, вхопившись за гілку найближчого дерева.

— Шамс де Барв вбив Стефана де Ледьєра, — продовжував маг, тепер дивлячись на Хаврен з докором, — Волькана врятувала служниця, що допомагала у лікуванні покійного короля. Їй теж дісталось, і якби не Лорана з Седріком й полоненим з Ланверії, що прийшли за ліками, то не стало б й твого наставника. Сам же граф нашого допиту не пережив.

Кожне слово, мов крупиця солі з розміром в каменюку на рану. Принцеса важко зітхнула, не знайшла слів. Скрізь відчувала відчай та провину.

— Граф — головна фігура у змові, — голос Наяра похолоднішав, — його ціль — принцеса та престол. Все зрозуміло до нудоти.

Хаврен сіла на землю. Ноги вчергове підкосились. Відчувала себе безпорадною дитиною. Небо покрили нові тріщини, блискавка розбила його на дві половини. Й Наяр й Олан недобре підтиснули губи й вилаялись.

— Господаря свого витаскує? — прошипів крізь зуби архімаг зі старого світу.

Олан лиш коротко кивнув.

— Господаря?

— Так от що вони тоді намагались зробити, — хмикнув Наяр, — поки брат короля заколот влаштовував, некромант біля артефакту ритуал проводив…

— Певен: якщо зіставити пори року й дні — зараз вийде приблизно той же день.

Чоловіки не зважали на жінок. Хаврен чула про того, від кого справді тьма йде, про того, хто видумав ті чорні ритуали, що проводились на його честь. Але… Вона навіть імені його не знала й у спогадах зовсім мало крупиць знань. Хотіла дізнатись, але Наяр здійняв руки.

— Портал відкрию у безпечне місце, проведеш їх туди. Пильнуй принцесу.

Олан кивнув. У повітрі замайоріла гладь переходу. Хаврен поглянула на Вісенну, що слухала розмову налякано, але мовчала.

— А де… Король?

— А… Його Величність ще у проході зник, як тільки маг наблизився…