За гранню - Анна Несторова

Коли вони пішли й кроки у тюремному коридорі затихли. Ріваль знову підійнявся й сів біля неї.

— Ми поклянемось одне одному: виберемося з замку разом. Ти пообіцяєш залишити мене в живих, як і я.

— Король, ти здурів? — хмикнула. — Як тільки ми доберемось у безпечне місце, мене віднайдуть, а тебе вкоротять на голову. Спочатку батько, потім вже Наяр рештки у пил перетворить. Й ніхто не зважатиме на артефакт…

Він задумався, все дивився в її очі, наче відповідь шукав.

— Моє правління було приреченим на крах з самого початку. Клятва перед батьком довершити його справу, почати війну з Шарнією, все розписано вперед на роки… Інакше я б помер, кристал теж би розколовся…

— Я не хочу чути про твоє минуле. Мені зовсім тебе не жаль, — вона все ж підвелась. — Тобі немає виправдання за зв’язок з некромантами, за все…

— Так присягу давати збираємось чи ні?

Хаврен закотила очі. Виходу знову ж таки не знаходилось. Якщо день назад вона хотіла спочатку вбити Ельеза, навіть ціною власного життя, то зараз лишався лиш один вибір — втекти.

— Тільки запам’ятай, вар Каррейт, — взяла його за руку вона, — тепер я тобі рівня. Королівська кров теж тече в моїх жилах й бути твоєю коханкою в мої плани не входить більше…

— Дуже вже треба, — невдоволено пробуркотів, втім, погляд у сторону відвів.