Необхідні речі - Стівен Кінг

Але він вважав, що може організувати часткове відшкодування й одночасно мінімізувати розмір оборудок. А ще наплести сім мішків гречаної вовни. Про стопуднякову перспективу розвитку, яка не вигоріла. Про жахливу помилку… але таку, за яку він несе повну відповідальність і яку зараз відшкодовує. Може відзначити, що якийсь дуже недобросовісний чоловік, якби був на його місці, мабуть, скористався б пільговим періодом для того, щоб набрати з казни міста ще більше грошей – стільки, скільки фізично зміг би, – а тоді втекти в якесь місце (сонячне місце, де багато пальм, білих пляжів і молодих дівчат у стрічкуватих бікіні), звідки важко або й зовсім неможливо провести екстрадицію.

Він міг би розіпнутися, як Ісус, і запросити тих серед них, хто без гріха, кинути перший камінь. Це мало б їх трохи пришпорити. Якщо серед них є хоч один, хто не пхався пальчиком у пиріг штату час від часу, Кітон його труси з’їсть. Без солі.

Вони будуть змушені дати йому час. Тепер, коли йому вдалося відкинути істерію та обдумати ситуацію раціонально, Кітон був майже впевнений, що дадуть. Зрештою, вони ж також усі політики. Знають, що в преси буде вдосталь дьогтю і пір’я для них, нібито хранителів громадської довіри, як тільки закінчать із Деном Кітоном. Вони знають запитання, які виникнуть уже після публічного розслідування або навіть (Боже борони) суду в справі розкрадання майна. Запитання на кшталт: як довго, у фіскальних роках, якщо можна, джентльмени, тривала ця маленька операція містера Кітона? Запитання на кшталт: як так сталося, що Податкова служба штату не роззула очі раніше? Запитання, які амбітним людям здадуться тривожними.

Кітон вважав, що зможе пробитися. Гарантій нема, але можливість є.

Усе завдяки Ліленду Ґонту.

Господи, як він любить Ліленда Ґонта.

– Денфорте? – сором’язливо запитала Мірт.

Він підвів голову.

– Гммм?

– Це найкращий день за багато років. Просто хочу, щоб ти це знав. Я така вдячна за цей день. День із тобою.

– Оу! – гукнув він. Щойно з ним сталася химерна річ. На мить він не міг пригадати ім’я жінки навпроти. – Ну, Мірт, мені він теж вельми подобається.

– Сьогодні ввечері поїдеш на іподром?

– Ні, – відповів Денфорт. – Думаю, сьогодні залишуся вдома.

– Гарно, – сказала вона.

Це було так гарно, що їй довелося ще раз витерти очі серветкою.

Він усміхнувся їй – то була вже не стара мила усмішка, якою він її звабив і достукався до серця, але схожа.

– Мірт, чуєш! А десерт посмакуєш?

Вона захихотіла й махнула на нього серветкою.

– Ой, та ну тебе!

3

Дім Кітонів – різнорівневе ранчо на Касл-В’ю. Дорога Нетті Кобб була довгою й під гору, і коли вона піднялася, ноги змучилися, а сама вона змерзла. На шляху Нетті зустріла лише трьох-чотирьох інших пішоходів, і ніхто на неї не подивився. Вони всі закуталися глибоко в коміри пальт, бо вітер став сильнішим і дошкульнішим. Рубрика з рекламою чиєїсь недільної «Телеграм» танцювала по вулиці, після чого здійнялась у важке блакитне небо, ніби якась чудернацька птаха, коли Нетті повернула на доріжку Кітонів. Містер Ґонт сказав їй, що Бастера й Міртл удома не буде, а містер Ґонт краще знає. Двері гаража були підняті, а того парадного «кадиллака», на якому їздив Бастер, не було.

Нетті піднялася сходами, зупинилася біля вхідних дверей і дістала з лівої кишені пальта блокнот і скотч. Їй дуже хотілося бути вдома, дивитися «Недільний суперфільм» по телевізору і щоб Рейдер лежав у неї біля ніг. І так буде, нехай тільки вона закінчить цю роботу. Можливо, навіть не в’язатиме. Можливо, просто сидітиме з абажуром із карнавального скла на колінах. Нетті відірвала перший аркуш і приклеїла його на табличку біля дзвінка, тиснену, зі словами «КІТОНИ» і «ПРОДАВЦІВ ПРОСИМО НЕ ТУРБУВАТИ». Вона сховала блокнот і скотч назад у ліву кишеню, тоді з правої дістала ключ і запхала його в замок. Перш ніж повернути його, Нетті швидко роздивилася рожевий аркуш, який щойно приклеїла.

Хоч і змерзла й змучена, Нетті просто мусила трішки всміхнутися. Це справді досить непоганий жарт, особливо зважаючи на те, як Бастер кермує. Дивно, що він ще нікого не вбив. Проте їй би не хотілося бути чоловіком, чиїм ім’ям було підписано попередження. Бастер може бути страшно незадоволеним. Навіть дитиною він не особливо сприймав жарти.

Вона повернула ключ. Замок без проблем відімкнувся. Нетті ввійшла всередину.

4

– Ще кави? – запитав Кітон.

– Не мені, – сказала Міртл. – Я наїлася, як свинка. – Усміхнулася.

– Тоді ходімо додому. Хочу глянути «Петріотс» по телевізору. – Він глипнув на годинник. – Якщо поквапимося, думаю, встигну на початок.

Міртл кивнула, рада як ніколи. Телевізор у них у вітальні, і якщо Ден збирається дивитися гру, це означає, що він не проведе решту дня, замкнувшись у себе в кабінеті.

– Тоді поквапмося, – сказала вона.

Кітон підніс владний палець.

– Офіціанте? Рахунок, будь ласка.

5

Нетті вже й забула, що поспішала додому. Їй сподобалося в домі Бастера й Міртл.

По-перше, там було тепло. По-друге, перебуваючи там, Нетті отримала якесь несподіване відчуття влади – наче опинилася за лаштунками життів двох реальних людей. Почала з того, що піднялася й роздивилася всі кімнати. Їх було багато, забагато як на сім’ю без дітей, але, як завжди любила казати її мама, у багатих свої примхи.

Вона повисувала шухляди трюмо Міртл, роздивилася її білизну. Там були якісні шовкові речі, але, як для Нетті, більшість із них виглядали старими. Те саме стосувалося суконь, що висіли з її боку гардеробу. Нетті зайшла у ванну, де провела інвентаризацію пігулок у шафці з ліками, а звідти – в кімнату для шиття, де замилувалася ляльками. Гарний будинок. Чудовий. Зле, що чоловік, який у ньому мешкає, – рідкісний мудак.

Нетті глипнула на свій годинник і припустила, що пора розклеювати маленькі рожеві листочки. І вона це зробить, звісно.

Але спершу закінчить роздивлятися все внизу.

6

– Денфорте, а це трохи не зашвидко? – запитала Міртл, перехоплюючи подих, коли вони обігнали повільний лісовоз.

Авто, що йшло назустріч, загуділо клаксоном на них, коли Кітон в останню мить повернув на свою смугу.

– Хочу встигнути на початок, – пояснив він і повернув ліворуч на Мейпл-Шуґар-роуд, минаючи знак із написом «КАСЛ-РОК – 8 МИЛЬ».

7

Нетті ввімкнула телевізор – у Кітонів був великий кольоровий «Міцубісі» – і трохи подивилася «Недільний суперфільм». Там були Ейва Ґарднер і Ґреґорі Пек. Здавалося, Ґреґорі закоханий в Ейву, хоча було важко розібратися. Можливо, він закоханий в іншу. Була ядерна війна. Ґреґорі Пек вів субмарину. Нетті це все не надто цікавило, тож вона вимкнула телевізор, приклеїла до екрана рожевий аркуш і спустилася на кухню. Вона оцінила вміст сервантів (тарілки були фірми «Корель», дуже гарні, чого не