Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг
Роланд кивнув і мовчки чекав. Едді дійшов до цього в своїх розмірковуваннях, отже, й до решти додумається.
Так і сталося.
— Це глухий кут, правда?
— Так. Ми можемо чекати, от і все, що нам зараз можна робити. Ми навіть не можемо підігрівати її сподівання на те, що вагітність розвиватиметься повільніше, бо, найпевніше, вона здогадається, чому ми це робимо. А вона нам потрібна. Звісно, щоб стріляти, коли прийде пора, але ще до того ми маємо навчити когось із мешканців цього села обходитися зі зброєю, яка видається їм найзручнішою. Мабуть, то буде лук. — Згадавши дещо, Роланд скривився. Колись він таки спромігся загнати в мішень на Північному полі стільки стріл, скільки вимагав Корт, але лук і стріли та арбалет ніколи не належали до його улюблених видів зброї. Їх обрав собі Джеймі Декері, але не він.
— То ми все-таки беремося за це?
— О так.
І Едді всміхнувся. Хоч йому й було важко, але його вдача перемогла. Побачивши це, Роланд зрадів.
ШІСТЬ
Коли вони поверталися до будинку Каллагена, Едді спитав:
— Як ти розколовся переді мною, Роланде, то чому б тобі не розколотися перед нею?
— Не розумію, про що ти.
— Ще й як розумієш, — сказав Едді.
— Добре, але відповідь тобі не сподобається.
— Я вже стількох відповідей від тебе наслухався, і з кожних п’яти мені завжди подобалася лише одна, не більше, — зізнався Едді. — Хоча ні, це я щось розщедрився. Одна з п’ятдесяти.
— Та, яка зветься Мією, що Високою Мовою означає «матір», знає, що носить дитя. Хоча навряд чи вона здогадується, що то за дитина.
Едді мовчки поміркував над цим.
— Хай що воно таке, Мія вважає цю істоту своєю дитиною і захищатиме навіть ціною власного життя. Якщо для цього потрібно буде повністю загарбати собі Сюзаннине тіло, так, як це часом робила Детта Волкер з Одеттою Голмс, то вона зробить це, якщо зможе.
— І таки, мабуть, зможе, — пригнічено сказав Едді й повернувся обличчям до Роланда. — Тож ти хочеш сказати… виправ мене, якщо я помиляюся… що Сьюз не повинна знати, що в її череві росте чудовисько, бо це вплине на її працездатність.
Роланд міг би заперечити щодо різкості цього формулювання, але вирішив цього не робити. По суті, Едді мав рацію.
Як завжди в тих випадках, коли Едді лютився, його вуличний акцент посилювався. Ввижалося, що він розмовляє не ротом, а носом.
— І якщо протягом наступного місяця щось зміниться, якщо в неї почнуться пологи й народиться, скажімо, Чудовисько з Чорної лагуни, вона буде геть не готова. Гадки не матиме, що з нею.
Роланд зупинився за двадцять кроків від оселі священика. Крізь вікно він бачив, що Каллаген розмовляв з юною парою, хлопчиком і дівчинкою. Навіть здаля було добре видно, що вони двійнята.
— Роланде?
— Правду кажеш, Едді. Чи є в цьому сенс? Маю надію, ти його збагнеш. Час перестав бути обличчям на воді. Тепер він має велику цінність.
Він знову чекав, що тепер на нього поллється потік фірмових образ Едді Діна, щедро приправлених такими виразами, як «поцілуй мене в сраку» чи «бодай ти здох». Але Едді знову промовчав. Едді просто на нього дивився. Пильно й з легким сумом в очах. Авжеж, йому було шкода Сюзанни, але їх двох також. Їх двох, що зараз плели змову проти однієї з їхнього тету.
— Я не опиратимуся тобі, — нарешті сказав Едді. — Не тому, що ти дін, і не тому, що одне з тих двох повернеться з Краю грому без мізків. — Він показав на пару дітлахів, що балакали зі Старим у його вітальні. — Я б не задумуючись проміняв усіх дітей цього містечка на те дитя, яке носить Сьюз. Якби то була дитина. Моя дитина.
— Я знаю, що проміняв би, — сказав Роланд.
— До чого мені не байдуже, то це до троянди, — вів далі Едді. — Це єдине, заради чого можна ризикнути Сюзанною. Навіть якщо так, пообіцяй мені, що в разі неприємностей — якщо в неї почнуться пологи чи ця Мія перебере на себе владу над її тілом, — ми спробуємо її врятувати.
— Я б нізащо не кинув її напризволяще, в будь-якому разі спробував би врятувати! — обурився Роланд. І раптом перед його внутрішнім зором промайнув кошмарний образ, скороминущий, але дуже чіткий. Образ Джейка, що висів над урвищем в підгірному краї.
— Присягаєшся? — спитав Едді.
— Так, — кивнув Роланд. Його погляд зустрівся з поглядом молодого чоловіка. Проте внутрішнім зором він досі бачив, як Джейк летить у прірву.
СІМ
Вони підійшли до дверей будинку саме тоді, коли Каллаген пропускав у двері двох юних осіб. То були, подумав Роланд, чи не найвродливіші діти, яких він бачив у цілому своєму житті. Чорняве волосся (у хлопчика до плечей, у дівчинки, перев’язане білою стрічкою, спускалося до талії і нижче), темно-сині, прегарного відтінку очі. Їхня шкіра була кремово-блідою, а губи вражали кармінною чуттєвістю. На щоках розсипалося ластовиння. Наскільки міг бачити Роланд, ластовиння в них теж було однакове. Вони перевели погляд з нього на Едді, а потім озирнулися на Сюзанну, яка прихилилася до одвірка з рушником в одній руці й чашкою кави в другій. Обидва личка виражали зараз подив і цікавість водночас. У їхніх очах він бачив осторогу, але не страх.
— Роланде, Едді, познайомтеся з двійнятами Тейвері, Френком і Френсін. Їх привела Розаліта. Тейвері живуть за півмилі звідси. Карта буде у вас уже сьогодні вдень. Думаю, кращої карти ви в житті своєму не бачили. І це лиш один з їхніх талантів.
Двійнята Тейвері попрощалися: Френк уклонився, Френсін присіла у реверансі.
— Ви робите нам послугу, і ми дякуємо, — сказав їм Роланд.
Однаковий рум’янець залляв їхні чудові кремові щічки. Діти пробурмотіли слова подяки й приготувалися непомітно втекти, але не встигли вони й кроку ступити, як Роланд обійняв кожне за вузькі, але гарні плечі й трохи провів їх стежкою вперед. Його вразила не так їхня врода, як гострий розум, що світився в синіх очах. Він не мав жодного сумніву, що вони намалюють йому карту. А ще не сумнівався, що Каллаген попросив Розаліту привести їх як наочний приклад, якщо він досі був їм потрібен. Без їхнього втручання одне з цих прекрасних дітей за місяць стане заслиненим дебілом.
— Сей? — спитав Френк. У його голосі вчувалася тривога.
— Не бійтеся мене, — сказав Роланд. — Слухайте уважно.
ВІСІМ
Каллаген і Едді дивилися, як Роланд повільно
